Підсумки 2014-го року

Минулого січня я підводив підсумки 2014 року. Пройшов ще один рік, підбиваю ще одні підсумки.

Рік був нелегкий. Тут і економічно-політична ситуація в країні, і поповнення в сім'ї, і робота на два фронти (на одній роботі), відсутність подорожей. Але нелегкий не означає поганий. 

Я став менше спати, більше працювати, але сенсу і щастя в житті побільшало!

Основні подіі

Народження сина. Минулого року я розповідав про весілля, тема набула логічного продовження. 

Зараз Льоші трохи більше семи місяців. У нього періодично ріжуться зуби (період постійного неспокою в животі вже минув), він постійно вимагає уваги, не соромиться будити по ночам і - святиня святинь  - вранці вихідних. Може безцеремонно схопити за волосся, перекинути тільки що зроблену чашку з чаєм, штирхнути пльцем у око і провернути ще безліч дуже приємних речей.

І ще, коли я повертаюсь з роботи і дивлюся на Льошу, кожного разу відбувається одна і та ж картина. Мама каже, мовляв, дивись хто прийшов, тато твій. Льоша повертається, дивиться в мою сторону, і розпливається в широкій, щирій усмішці, оголюючи всі свої два зуби. Природа так влаштувала, що всі ці болі в животі, недоспані ночі і вирване волося не те що забувається, воно здається таким мілким, несуттєвим на фоні цієі гігантськоі посмішки малюка.

А ще я був на спільних родах, але про це якось іншим разом.

Перемога Арсеналу в Кубку Англіі. Я вболіваю за лондонський Арсенал з 2006-го року. Можливо це співпадіння, але з тих пір одна із найбільш титулованих команд Британіі не здобула жодного трофею (останній - в 2005-му). Декілька разів Арсенал був близько до титулу, але щоразу зупинялась на останньому рубежі, програючи у фіналі. Одного разу, коли суперник по фіналу був справді нікчемним, я зібрав друзів, ми поїхали в паб, повний фанатів Арсеналу. Святкувати перемогу, як я думав. Як завжди, все пішло не так, плану Б не було в запасі, Арсенал програв. А ми дивились на це у пабі, повному фанатів Арсеналу і моїх злорадних друзів. Вечір став ще більш пам'ятним після того, як ми взяли з дружиною (тоді ще ні) два глінтвейни по ціні одного. Коли повернулися додому, я побіг в аптеку за уколами від алергії для дружини (тоді ще не зовсім) - хто ж знав, що у глінтвейні був мед.

Так от, цей, свіжий фінал, також пішов не по плану. Пройшло декілька хвилин, моя команда програвала 2:0 такому ж нікчемному супернику, і виглядала на його фоні абсолютним лузером. Я не знаю, що сталося. Плану Б все так же не було, але хтось зняв прокляття. Арсенал відіграв три гола, останній з яких забив вже у екстра-таймі, вигравши перший трофей за 9 років.

Я думав, що радості буде більше. Я нескінченну кількість разів уявляв собі цей момент, коли капітан, після солодкої паузи, підкине Кубок над головою, в небо Лондона полетять салюти, уболівальники висиплють на поле, а у всі пори мого тіла проникнуть промені добра, щастя і радості. У всіх моїх фантазіях був дощ, тому що дуже кіноматографічно, коли футболісти не стримують сліз від щастя, а дощ змиває їх і не можна розібрати - сльози це чи каплі дощу. І ще, оскільки у моєї команди завжди є важкотравмований гравець, я уявляв, як цей важкотравмований на милицях буде стрибати від одного футболіста до іншого, а вони йому скромно будуть казати: це все для тебе, друг. Погодьтесь, теж гарно дивилось би на картинці. Мабуть, я занадто багато репетирував. Буває, що чекаєш чогось настільки сильно, що перебільшуєш його ціну, реальність відрізняється від очікувань в гіршу сторону, і це пом'якшує ефект щастя. Виявляється, інколи мріяти шкідливо.

Чемпіонат світу в Бразилії. Європейці рулять. Вперше европейські збірні виграли три чемпіонати світу підряд. І також перша перемога європейської збірної в Америці. Провал бразильців став сюрпризом, хоча їхня перемога над Колумбією дозволила виграти в суперечці пляшечку вина.

Спостереження

Ефект секундоміра. Цікавіше жити, якщо ставиш собі якісь завдання.  Наприклад, "подивитися усі фільми, що претендують на Оскар". Або "вибрати 50 книг і читати тільки їх". Такі завдання ставлять обмеження. Обмеження дисциплінують, дозволяють сфокусуватися і дають місце для творчості (інколи).

Це нагадує прийом із секундоміром, коли перед виконанням якогось рутинного завдання вмикають секундомір, щоб знати скільки часу це займає. Наступного разу теж вмикають, щоб знати, чи став ти швидшим. Чи повільнішим. Наприклад, інколи я вмикаю секундомір, коли готую сніданок. Або коли прасую сорочки. 

Фіксація думок. Так-сяк організував систему для збору ідей. Коли приходить ідея, я записую її в телефоні, тому що він завжди поруч (для цього підійде будь-яка програма, в якій можна написати декілька слів; я користуюсь Colornote). Раз у місяць переглядаю записи і розподіляю ідеї по категоріям. Ті, що можна відразу реалізовувати, планую в Мініплані. Ті, над якими треба думати, обдумую за допомогою фрірайтингу. Буває, що при розгрібанні я читаю написане в нотатці, і навіть близько не розумію, що хотів сказати. Такі нотатки я видаляю. Деякі думки мають полежати, визріти. Деякі з часом втрачають актуальність. Головне тут, що при перенесенні думок з голови в телефон, місця в черепі більшає. Там можуть селитися нові ідеї.

Дизайн міняє хід думок. У цьому році прочитав з десяток книг по дизайну, переглядаю блоги і сайти по темі. Зараз не можу дивитися з колишньою безпечністю на упаковку молока, надбудову в панельному будинку чи плакат на тему економії природніх ресурсів.

Як приклад. Недавно глянув на гранітний бордюр і зрозумів, що він відрізняється від багатьох бордюрів у місті. Він гранітний, він міцніший, він гарніший, і його не треба білити, а потім спостерігати, як після побілки з'являються чорні сліди. Далі автоматом народжуються запитання. Які є бордюри? У чому між ними різниця? Які краще вибирати для міста, які для села? Які ставити біля готелю, які біля торгового центру? Чи це обов'язковий елемент міського дизайну, які альтернативи? Ну, і так далі.

Еволюція книг. Те, що електронні книги потихеньку витісняють паперові, не новина. З'явилось відчуття, що великі статті та блоги починають тіснити книги. На фоні цього відчуття Михайло Іванов започатковує проект Смартрідінг. Команда Смартрідінгу бере нон-фікшн книги і віджимає з них воду. Отримане оформляє в симпатичну упаковку та продає. Я поки не оформляв підписку, дорого. 

Фільми та серіали

Подивився усіх номінантів на Оскар. В основному, рідкісна нудотина (особливо це стосується переможця), але є веселі винятки. Як і в минулому році, порадували серіали.

Невеликий список найкращого:

     Острые козырьки; 

     Ганнибал;

     Больница Никербокер;

     Настоящий детектив;

     Семейка Тененбаум;

     Отель "Гранд Будапешт";

Книги

З книгами теж був експеримент. Якщо пам'ятаєте, я запланував список для читання, і намагався дотримуватися плану. Майже вийшло. Хотів читати хоча б книгу в тиждень (це 52), прочитав 45. Жаль, але навіть при жорсткому відборі, який влаштував, все одно трапляються нецікаві книги. Список тих, які варто почитати (відібрано найкраще), більш детальні оцінки були чи будуть у випусках "прочитав і не забув".

Степовий вовк, Герман Гессе. Гессе - із породи авторів, про яких кажуть, що слова їм нашіптує Бог. Чи Диявол. Неймовірно володіє словом. Продовжу вивчати його прозу й у цьому році.

Американські боги, Ніл Гейман. Сучасний американський автор, який починав з коміксів, розповідає про битву між старими, традиційними, богами та богами новими. Нові боги - це телебачення, мобільники, популярність. Після або перед прочитанням рекомендую переглянути серіал "Чорне дзеркало".

Малькольм Гладуелл. У Гладуелла вийшло чотири повноцінних книги та п'ята - збірник його найкращих статей в журналі Нью Йоркер. Я не прочитав тільки одну, останню із опублікованих. Малькольм - соціолог. Він пише в стилі журналістського розслідування про неочевидні речі. Наприклад, про те, що талант - це не вроджена риса, помножена на геніальність, талантами стають везунчики, які достатньо потрудились. Гладуелл - майстер розповідати історії. Не читав автора, який би так круто доносив до читача історії. Після прочитання останньої книги, планую написати пост про феномен Гладуелла, в якому розібрати прийоми його письма і причини популярності.

Сила звички, Чарльз Дахігг. Написав обширну рецензію.

Російська модель управління, Олександр Прохоров. У двох словах: у Росії/СССР є два режими роботи, які міняють один одного - режим застою та режим мобілізації. Автор дотошно розбирає, як ці режими існують, і чому третього не дано. І не буде дано. 

Спочатку скажіть ні, Джим Кемп. Книга про переговори. Хто читав книги про переговори, то знає, якою мовою вони написані.  Мовою ідеалізму. Ніби люди говорять в ідеальному світі, де кожен думає один про одного, спить і бачить, як знайти компромісний варіант, що задовільнить усіх. Кемп повертає до реальності. Він сходу каже, що усі ці компроміси - повна фігня. Обов'язково почитайте.

50 прийомів письма, Рой Пітер Кларк. Назва книги говорить сама за себе.

Дизайн для реального світу, Віктор Папанек. Пізнавально не тільки для дизайнерів.

Стів Джобс, Волтер Айзексон. Розповідав про книгу в одному із випусків "Прочитав і не забув".

Захоплення

Садівництво. У минулих підсумках я розповідав, що ми переїхали жити в будинок. Біля будинку є клапоть землі і я вирішив, що земля не повинна стояти без діла. Посередині цього клаптя стояла яблуня. На вигляд вона була як справжня, тільки користі не приносила. Довелося зрізати. Зимою засів за книги по правильному садівництву.

Потім я купив "камАЗ" чорнозему (ще й на Камазі підфартило покататися!), тачку, рівненько розвозив землю і приготувався до посівної.  

Прийшла весна. Спочатку думав, що на землі, площею в сотку, мало що поміститься, але коли дійшло до реальної посадки, то і для картоплі місце знайшлось. Урожай вийшов так собі. Допустив я немало помилок, у деяких моментах проявив халатність; коли городу найбільше була потрібна моя увага, у мене взагалі не було часу. Але для першого разу піде. Кабачки, наприклад, виросли на славу!

Зараз виношую плани посадки та удосконалення процесу на весну. 

Урбаністика. Захопився наукою правильної організації міст. Трамваї, бруківка, велодоріжки - оце все. Зараз читаю тематичні блоги, сайти, на 2015-ий запланував декілька книг.

Фрірайтінг. Процес виглядає так. Береш блокнот, загадуєш тему для думок чи проблему, яку треба вирішити, і починаєш писати, відповідаючи на свої запитання. Буває ефективно у вирішенні проблем різного масштабу, від "як правильно домовитися з будівельниками про ціну" до "як економити в умовах кризи". Також допомагає в пропрацюванні крупних тем. Будете сміятися, але по фрірайтингу є багато книг. Так, деякі з них я запланував.

Друзі

Мій новий друг

Моя нова подруга

Інструменти

     Мініплан. Для планування життя. 

     Easyway. Для відслідковування руху громадського транспорту. 

     Главред.  Для очищення тексту від словесного сміття. 

Ну що ж, це був крутий рік, 2015 буде ще кращим!

Сила звички

Є два шляхи стати успішним, багатим та знаменитим.

Перший - стати Кріштіану Роналду. Другий - культивувати хороші звички і відмовлятися від поганих. Важливість звичок - не новина. Модні книги та науково-популярні передачі одна за одною наголошують на важливості ролі звичок у нашому житті, але поки що не всі на землі успішні, багаті та знамениті. Якщо звичка хороша, то простіше сказати, ніж зробити. Якщо погана, робити дуже просто, зате відмовитися неможливо.

Звички - як порох, як генетичні мутації, як релігія, - потужна штука, сила якої при неправильному використанні стає руйнівною.

Корисно зрозуміти і прийняти: більшість дій та вчинків - це не наш вибір, а просто куча звичок. Боляче розуміти, але це так. Спочатку це дійсно свідоме рішення, яке ми приймаємо в різні періоди життя. Потім перестаємо думати про це і продовжуємо робити те ж саме день за днем. У якийсь момент ми свідомо вирішили, скільки їсти, на чому зосередитися після приходу на роботу, як часто пити алкоголь чи де бігати. Потім перестали вибирати і поведінка стала автоматичною. І хоча кожна окрема звичка значить зовсім небагато, з часом їжа, яку ми їмо, слова, які говорим дітям перед сном і дружині вранці, ставлення до грошей, вибір між спортзалом і пляшечкою пива, організація думок і робочого процесу мають величезний вплив на наше здоров'я, продуктивність, фінансову безпеку і щастя.

Хороша новина в тому, що звички можна поміняти, якщо зрозуміти механізм їх роботи.

Вчені зрозуміли механізм дії звички лише в останні двадцять років. І, що важливіше, виявили, як зароджуються, укорінюються і міняються звички. Я розповім про це, беручи за основу книгу Чарльза Дахігга "Сила звички".

Що таке звичка і звідки вона береться

Звичка - послідовність одинакових дій, що повторюються в подібних ситуаціях.

Прокидаєтесь кожного ранку о шостій годині, вдягаєтесь, взуваєте улюблені кроси, натискаєте плей і пробігаєте декілька кілометрів під пісні Актік Манкіс - це звичка.

Чуєте оповіщення телефона про оновлення сторінки Фейсбука, відкриваєте додаток і коментуєте запис свого друга - це звичка. 

Кожного дня на роботі виходите о дев'ятій попити кави і покурити з другом - це звичка.

Деякі звички прості (вихопити телефон після сигналу), деякі складніші (щоб зібратися для ранкового бігу, треба включити мозок хоча б на мінімальну силу).

Статистика каже, що до 40 % наших дій - це звички. Вони виникають через бажання мозку економити зусилля. Мозок обмежений в ресурсах, але розумний, тому перетворює в звичку практично будь-яку дію, що повторюється. Так голова працює з найменшими зусиллями.

За якою схемою живе звичка

І в хороших, і в поганих звичок є спільне: схема. Вчені описали петлю звички.

Спочатку людина бачить знак (звук будильника, оповіщення на телефоні, час на годиннику)

Потім виконує послідовність звичних дій (бігає, перевіряє оновлення у Фейсбуці, п'є каву з сигаретою)

І отримує винагороду (відчуття здоров'я та успіху, лайки та коментарі, дозу кофеїну та нікотину)

Бачить знак, виконує звичну дію, отримує винагороду...

...знак, звичні дії, нагорода.

Разом це називається петлею звички.

Звичка має ще один, непомітний неозброєним оком, елемент: пристрасне бажання.

Згадайте відчуття після перших двох ковтків ранкової кави. У мозок ніби зробили ін'єкцію радості, добра і щастя. Світ не здається таким вже несправедливим і жорстоким. Згадайте відчуття, коли робите ранкову каву, а зерен немає. Світ відразу стає чорно-білим, жорстоким, несправедливим, незатишним. Хочеться скрутитися клубочком десь у тихому закутку і перечекати тяжкі часи уві сні.

Це - пристрасне бажання. Знак і винагорода так тісно переплелися одне з одним, що мозок нервує кожного разу, коли ви бачите знак і не отримуєте винагороду.

Пристрасне бажання - двигун наших звичок.

Чому погані звички перемагають

У звичок погана репутація. Коли про них згадують, в уяві виникає образ торчка в підвалі.

Джон Теккері був геніальним лікарем і наркоманом. Джерело фото: Kinopoisk.ru

Погані звички озброєні серйозною зброєю: потужним пристрасним бажанням. Коли ви зробите генеральне прибирання в домі, то в нагороду отримаєте відчуття свіжості. Непогано, але відчуттю свіжості тяжко конкурувати з біохімічними процесами, що проходять у мозку, коли справа доходить до кофеїну, алкоголю, тютюну чи чогось ще гіршого.

Німецький невролог Мюллер з колегами із Магдебурського університету імплантували маленькі електроприлади в мозок п'яти алкоголіків. Піддослідні - справжні пропиті алкаші. Кожен із них мінімум шість місяців проходив курс відновлення, а один більше шістдесяти разів лікувався від алкоголізму.

Суть електроприладів у тому, що вони блокували неврологічну нагороду, яка запускає пристрастне бажання. Якщо алкоголік бачить звичні знаки, такі як фото пива чи вивіску пабу, запускається пристрастне бажання і руки самі тягнуться за бокалом. Зараз же прилад нівелював бажання, піддослідні не доторкнулися до випивки.
Цікаве почалося пізніше. Як тільки імплантанти вийняли, четверо з п'яти алкоголіків відразу ж зірвались. Старі знаки і нагороди нікуди не зникли, а лише чекали свого часу.

Як прививати хороші звички

Є багато рутинних речей, які добре було б перетворити у звичку. Наприклад, прибирання у домі. Або ранкова пробіжка. Похід у спортзал. Перевірка пошти у відведений час.

Вілл Сміт наздогнав щастя після того, як поміняв своє відношення до звичок. Джерело фото: Kinopoisk.ru

Прививати звички можна, розібравшись у механіці їх утворення.

Правило: для закріплення звички необхідно вибрати знак, нагороду та визначити пристрастне бажання.

Якщо хочете бігати вранці, виберіть простий знак (наприклад, покладіть одяг для бігу біля ліжка) і чітку нагороду (гарячий душ після пробіжки, стакан смачного соку, прінтскрін гугл-карти з подоланим маршрутом у Фейсбуці, відчуття досягнення після підрахунку кілометрів, доза ендорфінів - вибір чималий). І головне, дозвольте собі передчувати нагороду. Уявляйте момент, коли з холодного ранку заскочите в гарячу, заповнену паром душову кабіну.

Не можете взятися за пилосос суботнім вечором? Та ж сама схема. Виберіть знак (нагадування на телефоні, крик дружини), визначте винагороду (чашка чаю з тортом у чистій кімнаті, серія "Офісу", похвала дружини), дозвольте собі пристрасно бажати цю винагороду.

Так же і з емейлами. Визначте час для перевірки, заплануйте його в щоденнику чи в планувальнику, запустіть програму, розберіться з листами і дозвольте собі разом почитати стрічку в Фейсбуці.

З часом послідовність звичних дій стане звичною рутиною і ви не будете звертати на неї увагу.

Як міняти звички

Процес зміни звичок просто описати, але це не означає, що йому так же легко слідувати. Помилково думати, що такі звички, як куріння, алкоголізм чи переїдання можна зруйнувати без зусиль.

На жаль, не існує точного набору дій, який гарантовано підходить для кожного.
На жаль, звичку не можна знищити, її тільки можна замінити на іншу.
На щастя, відомо, що звички найбільш піддатливі при використання золотого правила зміни звички: можна впровадити нову послідовність звичних дій, якщо користуватися попередніми знаками і нагородою.

Схема зміни звички:

- виявляємо звичну дію;
- експериментуємо з нагородами;
- виділяємо знак;
- складаємо план;

Щоб зрозуміти свої звички, необхідно виявити компоненти петлі звички (знак, нагодору, пристрасне бажання).

Допустимо, ви відволікаєтесь на серфінг в інтернеті. Декілька запитань. Який знак у цієї звичної дії? Нудьга? Повідомлення на екрані про новий лист, статтю в блозі? Необхідність зробити перерву? Втома? Жага нових знань? Нецікавість завдання, яким займаєтесь? Складність завдання, що паралізує настільки, що хочеться забутися в джунглях інтернету?

Яка нагорода? Нова інформація? Радість спілкування? Зміна декорацій? Можливість відволіктись?

Поекспериментуємо з нагородами. Нагороди мають силу тому, що задовільняють пристрасні бажання. Але часто ми не знаємо, які бажання керують нашою поведінко. Тому, щоб виявити нагороду, треба провести експеримент.

Уявіть себе вченим на етапі збору даних.

Рука потягнулась до іконки браузера, ви відчули бажання зайти у Фейсбук чи на улюблений сайт. Скорегуйте звичну дію, щоб нагорода стала іншою. Замість того, щоб відкривати браузер, вийдіть із кабінету, пройдіться по коридору, порозглядайте, що робиться на вулиці, і поверніться на робоче місце, зайнявшись роботою. Наступного разу замість Фейсбуку дістаньте із сумки зазделегіть роздруковану статтю з улюбненого блогу. Неквапливо прочитайте. Тоді, замість серфінгу в інтернеті, знайдіть колегу і обговоріть із ним курс долара. Наступного разу спробуйте розкласти пасьянс чи що там ще роблять на компьютері.

Задача - перевірити гіпотези, щоб визначити, яке пристрасне бажання керує вашими звичками.

Спробувавши чотири чи п'ять нагород, скористуйтесь прийомом пошуку моделей: після кожної дії коротко записуйте на папері перші три речі, які спали на думку після повернення до роботи. Це можуть бути емоції, випадкові думки, роздуми про почуття чи просто перші три слова, які прийшли на думку.

Тоді встановіть на телефоні будильник на 15 хвилин. Коли вони пройдуть, запитайте себе: "Мені і зараз хочеться поблукати по інтернету". Ціль цих тестів - визначити нагороду, яку ви бажаєте. Якщо через 15 хвилин після прогулянки коридором все одно хочеться зайти у Фейсбук, значить, звичка не пов'язана з нудьгою. Якщо після 15-и хвилин після розмови з колегою вам все ж нестерпно кортить відкрити браузер, справа не в спілкуванні.

Виділити знаки, що запускають наші звички, тяжко через величезний об'єм інформації, яка заливає нас при кожній реакції. Запитайте себе, чи їсте ви сніданок в один і той же час через те, що голодні. Чи через те, що на годиннику 6:30 ранку? Чи через те, що діти також почали їсти? Чи через те, що вдягнулись і за звичкою стали снідати?

Встановлено, що практично всі знаки потрапляють в одну із п'яти категорій:

- місце;
- час;
- емоційний стан;
- інші люди;
- попередні дії;

Коли ви заходите в інтернет? Ця дія прив'язана до часу? Можливо, вам хочеться відкрити Фейсбук після нервової зустрічі з начальником? Чи все-таки справа в емоційному стані? Умівкнувши спостережливість і знаючи нагороду, виділити знак просто.

Визначивши нагороду, яка рухає поведінкою, знак, який її запускає, і саму звичну дію, - можна міняти поведінку. Можна замінити звичну дію на більш корисну, вибравши поведінку, яка приносить нагороду. Тепер потрібен план.

Наприклад, такий: кожного разу, коли хочеться полазити в інтернеті (вияснилось, що це від нудьги), відкрити цікаву книгу по роботі і прочитати один розділ.

Ну, а в інтернет можна зайти в обід.

З приводу нових тарифів на проїзд у громадському транспорті.

В понеділок, другого грудня, міська адміністрація Києва виставила для громадського обговорення проект тарифів на проїзд у громадському транспорті.

Підвищення цін - крок непопулярний. 

Підвищення цін, особливо якщо ціна росте на 100%, викликає нездоровий ажіотаж, агресію і багато запитань. 

На деякі з них я постарався знайти відповіді.


1. Скільки буде коштувати проїзд і на що підуть додаткові гроші

Чому додаткові? Метрополін оголосив, що собівартість однієї поїздки - 3,11 грн., тому з кожного жетона підземка отримуватиме прибуток в 89 копійок.

Передаю слово сайту DreamKyiv, який відповів на перше запитання.
http://dreamkyiv.com/skilky-koshtuvatyme-proyizd-i-na-shho-pidut-tsi-groshi/

2. Чому такий різкий стрибок у ціні

Не скажеш, що підвищення стало сюрпризом. Підвищувати ціну планували ще минулого року, потім грянув Майдан, і стало не до того. За цей час інфляція та падіння гривні зробила і так неприбутковий транспорт надзвичайно збитковим. Борг по заплаті перед працівниками наземного транспорту складає 120 млн. гривень. Планові збитки Метрополітену на кінець року оцінюють в 724 млн. гривень.
Попереднє підвищення ціни було в 2008 році (з 0,5 грн. до 2 - тоді ціна теж різко стрибнула).

Кличко заговорив про нього ще у червні, після чого регулярно згадував в інтерв'ю про наміри міста збільшити вартість проїзду. 12 листопада мер зробив офіційну заяву.

Ціна проїзду в громадському транспорті має бути економічно обґрунтованою. Підвищення-захід непопулярний. Але ми будемо змушені це зробити
— Віталій Кличко (@Vitaliy_Klychko) 12 ноября 2014

Чи справедлива теперішня ціна? Абстрагуємося від тяжких економічних умов і підвищення цін саме на 100%. Зверніть увагу на графіки, де показана відношення ціни однієї поїздки та ціни на проїзний до середньої заробітної плати в Києві (графіки Максима Каца). По відношенню до інших столиць, ми пасемо задніх.

Діаграма актуальна на травень 2014. Червоним показано зміну у вартості (метро) при нових тарифах. Середня запрлата - 5247 грн.

Діаграма актуальна на травень 2014. Червоним показано зміну у вартості (для проїзного, ціною 150 грн) при нових тарифах

Абсурдною виглядає ситуація, коли пасажири платять 1,5 грн. за подорож від Контрактової площі в Пущу (20 з лишнім кілометрів дороги, більше години в дорозі).

Навіть в інших українських містах, де заробітна плата нижча, ніж у столиці, ціни на громадський транспорт вищі. У Львові трамвай з червня коштує 2 гривні, у Харкові поїздка в метро обійдеться в 3 гривні, тролейбус у Херсоні - 1,75 грн.

3. Чи має комунальний транспорт бути прибутковим

Не думаю. Основна задача влади - примусити людей пересісти на громадський транспорт. Це звільнить місто від заторів, зробить сполучення між різними районами швидшим, що збільшить економічну активність, а це в свою чергу принесе додаткові гроші в економіку міста.

Як це зробити. Перше, транспортна система має відповідати вимогам пасажирів (бути безпечною, зручною, інформативною). Друге, влада має придумати спосіб, як покласти в кишеню киянам проїзні, а не продавати кожного разу квитки. Проїзні документи довгої дії будуть стимулювати людей користуватися громадським транспортом. Психологічно людині тяжче кожного разу розлучатися з якоюсь сумою грошей, ніж заплатити один раз в місяць (чи раз у три).

4. Наскільки правильною є запропонована цінова політика

В запропонованому владою варіанті недостатньо правильно розставлені пріоритети між невигідністю разових квитків/жетонів та проїзними. Разові проїзні документи можуть бути дорогими, їх цільова аудиторія - туристи та транзитні пасажири. Або ті, хто потрапляє в громадський транспорт три рази в рік. За рахунок ціни разових квитків можна відбивати знижки на проїзні.

Проїзні, якими користуються уже кияни, мають бути істотно дешевшими. Що зараз. Проїзний на трамвай - 130 грн. За ці гроші можна купити квитків на 21 день (дорога туди і назад). 21 - приблизно стільки робочих днів в місяці. Запитується, навіщо мені купувати проїзний, якщо я обійдусь квитками? З часом можна вивчити трамваї, компостери, поведінку та маршрути контролерів, їздити зайцем та економити значні кошти.

Також не вистачає проїзних довгої дії (квартальні, річні). Владі вигідно продавати такі проїзні, тому що це серйозні сплановані фінансові вливання, якими можна користуватися, керувати і примножувати. Як зазначалося вище, продаж таких "абонементів" сильно мотивує пасажирів користуватися громадським транспортом.
Я б ще впровадив проїзні в метро на термін. Часто потрібно змотатися по справам: вистрибнув зі станції, забіг куди треба, і назад в метро. Не хочеться на це витрачати 8 грн. Для цього купуєш жетон не на одну поїздку, а на 2 години.

Начальник метро Віктор Брагінський також розглядав такий варіант:

"Електронний квиток, який вже розроблений в метро, дає нам можливість реалізувати зонні поїздки, денні, одно- і багаторазові".

5. Що можна змінити

Що мені подобається в теперішній владі, так це публічність. Раніше б придумали тарифи, підвищили ціни, і на наступний день ввели наказом в дію, відправивши на маршрути контролерів ловити зайців.

Зараз же мер пише про підвищення цін в твітері, а пропозиції можна відправляти не голубиною, а електронною поштою:

cinpolit@kievcity.gov.ua Департамент економіки та інвестицій

inform@dkrp.gov.ua Державна служба з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва

Обговорення вже викликало чималий ажіотаж та спровокувало немало ідей.

Я відіслав такий лист (не забуваємо користуватися порадами по правильному діловому листуванню). Якщо ви його скопіюєте і відішлете, шанси бути почутими виростуть.

Доброго вечора.

Щодо пропозицій по новій ціновій політиці у громадському транспорті.
Пропоную зробити вигідним купівлю проїзних документів "довгої дії". Вважаю за необхідне впровадити проїзні документи не тільки на місяць, а і на квартал та рік.

Вважаю, що основна ціль нової політики не тільки збільшення рентабельності громадського транспорту, а й підвищення мотивації городян ним користуватися.

Введення вигідних проїзних документів "довгої дії" збільшить як кількість пасажирів громадського транспорту так і підвищить їх лояльність. Такий крок зменшить кількість нелегальних пасажирів та долю нелегальних перевізників.

Збільшення частки громадського транспорту в порівнянні з особистим звільнить місто від заторів, зробить сполучення між різними районами швидшим, що збільшить економічну активність та принесе додаткові гроші в економіку міста.

Як написати правильний лист

Я прочитав книгу Саші Карепіной "Мистецтво ділового листування". Хотів написати рецензію, але потім зрозумів, що рано. Проблеми, які живуть в наших поштових ящиках, настільки глобальні і, разом із тим, непомітні, що спочатку треба побачити й усвідомити їх.

Візьмемо один з листів із моєї поштової скриньки (пунктуація авторська, незначні деталі змінені):

Почему на данном совещании отсутствовал представитель кейтерингового департамента и хотелось бы узнать почему мероприятия к которым должны были подойти фундаментально решились за 5 минут пункт 6 прошу включить дополнительно ответственных лиц от отдела кейтеринга.

Все зрозуміло?

Здавалось б, люди стільки років писали зрозумілі листи, а куди все зникло? Як тільки потрібно відкрити поштову програму і написати декілька простих речень, в голові відбувається коротке замикання.

Стаття для тих, хто хоче розімкнути замикання та зробити свої листи зрозумілішими й людянішими.

Із написанням листів є дві великі проблеми: страх та лінь.

Страх
З книги Вільяма Зінсера, "Як гарно писати":

Адміністратори та менеджери усіх ланок знаходяться в полоні помилкової думки про те, що простий стиль - це відображення примітивного розуму. Насправді простий стиль - результат великих зусиль і напруженої роботи розуму, а мутне письмо говорить про одне з двох: або в автора муть у голові, або він занадто зарозумілий чи занадто тупий, чи занадто лінивий для того, щоб навести порядок у своїх думках.

Лінь

Проведемо експеримент. Уявіть, що ви не зробили звіт за місяць (а мали б), і тепер про це треба написати керівнику. Приступайте до роботи.

Підозрюю, вийшло щось схоже:

Здравствуйте уважаемый Александр Петрович.

Хочу сообщить, что финальная версия ежемесячного отчета по роботам еще не разработана в связи с возникнувшими неотложными внеплановыми задачами. Проект отчета будет подготовлен в ближайшее время и отправлен вам на согласование в срочном порядке.

С уважением, Дмитрий

Ніби струмом ударило, а це ще не найгірший варіант, який, тим не мешне, є гідним представником оурелівського новоязу.

Як так відбувається?

Для того, щоб зрозуміти, яким чином ми пишемо листи, треба уявити "кулю долі". У таємничій плазмі плаває піраміда, на сторонах якої написані пророцтва. Необхідно поставити кулі запитання (можна подумки), потрясти її, після чого вона видасть пораду, прийнятну для всіх випадків у житті: "не сейчас", "надо подумать", "все может быть"...

У такий самий генератор перетворюється наш мозок, коли ми даємо йому завдання написати лист. Як тільки пальці торкаються клавіатури, піраміда в таємничій плазмі черепної коробки починає крутитися і видає одне за одним:

• доброго времени суток (універсальне, звичне, просте привітання - не треба думати);
• учитывая значимость рассматриваемого вопроса (підійде для будь-якого листа, виглядає масивно, по-дорослому - не треба думати);
• заранее спасибо (фраза, яка прикрасить всі прохання на світі, можна ставити автоматом - не треба думати);

За хвилину магічних пророцтв отримуємо великий, дорідний лист. Здається, що от він, результат. Робота виконана. Проблеми починаються на іншому кінці інтернету, коли лист знаходить адресата. Що я маю зробити, кому передати, як швидко, з яким рівнем якості? Але ні, все, що можливо врахувати з отриманого тексту, - це тільки неймовірну важливість запитання, що розглядається.

Мені подобається ще одна цитата з Вільяма Зінсера:

Писати - це тяжка робота. Зрозуміла фраза - не випадковість. Дуже рідко фрази виходять зрозумілими з першого і навіть із третього разу. Пам'ятайте це в хвилини відчаю. Якщо ви побачите, що писати тяжко, не дивуйтесь. Так воно і є.

Страх та лінь - проблеми психологічного характеру. Вони приводять до того, що в наших поштових скриньках замість зерен істини з'являється каша. Зараз давайте розберемо конкретні

Типові проблеми ділового листа


Розмір. Зазвичай лист більший, ніж потрібно.

Згадаймо лист, який ми писали Олександру Петровичу. У ньому 41 слово. Вони кажуть тільки про одне: звіт за місяць не буде готовий вчасно. Те ж саме можна сказати за допомогою семи слів, що майже в шість разів менше. Природа проблеми розміру зрозуміла: автору соромно відсилати декілька слів. Хтось може засумніватися в його працелюбності. Тим більше, що розмір листа дуже легко і швидко збільшується за допомогою зменшення його простоти. Для цього використовуються складнопідрядні речення, дієприкметникові звороти та невпорядковані ряди синонімів.

Роботизованість. У наш час, коли замість емоцій використовують смайлики, люди пишуть листи не від себе, а від імені робота, що поселився в голові.

Більшість ділових листів наповнені шаблонними висловами ("данного предмета", "уважаемые коллеги", "просьба сообщить"), професійними термінами чи жаргонізмами, узагальнюючими фразами. Мало того: більшість із них не мають свого обличчя (всі дії "будуть або були виконані", документи "розробляються", питання "вирішуються") та начисто позбавлені емоцій. Замість того, щоб по-людськи привітатися ("доброго ранку", "привіт", "доброго дня"), ми пишемо роботизоване та несміливе "доброго времени суток". Замість того, щоб звернутися до людини, що сидить через стінку, точно так само, як ми це робимо в звичайному житті (привіт, Рома), ми вистукуємо "уважаемый коллега". Пишучи лист, люди забувають, що вони люди, і перетворюються на бездушних роботів-вбивць із майбутнього.

Яким має бути правильний лист


Простим. Цитуючи Ейнштейна: все потрібно робити якомога простішим, але не простіше за просте.

Перед відправленням поставте себе на місце адресата. Уявіть, що він може не знати термінів або деталей. Якщо потрібно пояснити чи розповісти щось дійсно складне, дійте поступово. Починайте з того, що вже знайоме вашому клієнту чи колезі, і поступово, за руку, ведіть його від простішого до складнішого.
Проскануйте лист на наявність термінів. Майже будь-яку ідею можна пояснити на хорошій традиційній мові. Не використовуйте в якості опори слова, зрозумілі лише вам. Замість "інтерпретація" можна сказати "пояснення".

Запитуйте у себе: що я намагаюсь сказати? Подивіться на те, що написали, і перепитайте себе: я сказав те, що хотів? Буде моя думка зрозуміла людині, яка вперше зустрілась із цією темою? Якщо ні, значить, у лист потрапило сміття. Треба знайти його і викинути геть.

Стислим. Лист-учасник програми "Зважені та щасливі" має стати струнким та підтягнутим атлетом. Безжально вилучайте все зайве, всю воду, всі непотрібні уточнення, всі узагальнення. Робіть його настільки коротким, наскільки можна. Економте час своїм колегам.

Конкретним.

Людяним. Не бійтесь признатись у тому, що саме ви пишете лист ("я впевнений" замість "немає сумнівів, що", "розробив" замість "був розроблений"), без остраху показуйте емоції та почуття ("мене здивувало"), сміливо давайте оцінки ("неймовірний").

Закріплення матеріалу

Для закріплення матеріалу спробуємо ще раз написати лист Олександру Петровичу.

Яка мета листа?

Перше: звіт за місяць не зроблений.

Друге: треба пояснити, чому це сталося, і сказати, коли проблема буде виправлена.

Олександре Петровичу, я не зробив звіт за місяць.

Клієнт з "Дональдака" переніс суботню зустріч на сьогодні, тому вранці ми з командою шліфували презентацію, а після обіду демонстрували її Дональдакам. Займусь звітом завтра вранці. До обіду перешлю вам на узгодження.

Діма.

Так, не фонтан, видно, що написано поспіхом, відчувається аромат виправдань, ріже око "демонстрували", але лист простий, стислий, конкретний і людяний.

Таким і має бути правильний лист.

Прочитав - і не забув. Випуск №4.

Короткий огляд книг, які я прочитав. Випуск №4.

1 | 2 | 3

1. Професія - ілюстратор (Наталі Ратковскі) 

Оголошення: я прочитав цю книгу не для того, щоб стати ілюстратором, мені цікавий сам творчий акт малювання, процес народження творчості.

Як і підозрював, книга - ще один приклад зруйнованих стереотипів. Більшість з нас при слові "художник" уявляє людину під вічним кайфом, яку завжди пре, у якої в голові мішок з ідеями, яка не спить ночами, творячи шедеври, і заливає періодично виникаючі депресії (як без них?) джином з тоніком. Насправді художник, як і всі інші професії на світі - нудна рутина. 90% часу (оціночна цифра) художник проводить за дико, неймовірно, страшно рутинною роботою. Опустимо такі кроки, як миття пензликів і підговка палітри, і звернемо увагу, наприклад, на зберігання інформації:

Дизайнерские находки я сортирую только по секциям: реклама, корпоративный стиль, упаковка, каталоги, книги и прочее. Если мне особенно понравился дизайнер или работы отдельно взятого агенства, я прямо в названии картинки прописываю полное имя. Для ПДФ-журналов у меня есть тоже отдельная папка. Там я их разделяю по тематике и направленности: детские, по дизайну, по исскуству и т.д. Фотографии я сортирую либо по принципу "хотелось бы нарисовать", то есть раскладываю по папкам "Интересная перспектива", "Красивые женщины", "Интересные формы", либо, если я была в восторге от всего портфолио фотографа, в отдельной папке под его именем. Такая индивидуальная папка сигнализирует мне, что этот художник какой-то особенный. На рабочем столе компьютера я, правда, еще держу папки под названием "Запасники" и "Процесс". В "Запасники" попадает все, что мне прямо сейчас понравилось, но я не успела разобраться, почему и куда это пристроить. В "Процессе" лежат все текущие фотографии, а также эскизы и картинки, которые публикуются мной в блогах. Обе папки я регулярно опустошаю, раскладывая содержимое по ящичкам или выкидывая в мусор. Если навести порядок в своем мире находок, неожиданно обнаруживаются очень хорошие идеи, до этого лежавшие погребенными под грудами графики, эмоций и впечатлений, и нужные материалы отыскиваются легко и быстро, без того, чтобы рыскать по интернету в поисках счастья.

І так у всьому: генерування ідей, підготовка до роботи, підготовка ескізів, деталювання ескізів, відмальовування, контурування (терміни ілюстраторів не моя сильна сторона), зафарбовування...

Я отримав від книги те, що очікував: структурований опис процесу генерації ідей і конкретні прийоми для цього. Починаючи від цілі (наприклад: зробити ілюстрацію для статті про шопінг в Парижі), продовжуючи вибором методу генерації (або їх комбінацією) та втіленням придуманого у життя.

Дуже хороший розділ про час. Про те, як його показувати. Як ним керувати на малюнках. Час - одна з моїх улюблених тем, тому прочитав розділ з особливою увагою.

Чого не варто чекати від книги: вона про ідеї, а не про техніки. Як намалювати циліндр, відобразити хмарку при сході сонця, який колір підібрати для зафарбовування ніг сороконожки - такого тут немає. Книга для широкого кола читачів, а не для вузького іллюстраторів.

Не вдався розділ про інфографіку, чисто до купи увійшов в книгу, можете не читати.

Цікаві посилання:

• Чек-лист Осборна (автор методу брейн-шторму); 
• Необмежений запас ілюстрацій для натхнення;
• Блог автора (пише про ілюстрацію, дизайн, сад, подорожі, життя - цікавий блог, читаю). Не здумайте заходити в коментарі до (хіба для сміху), там пекло з помішаних на "творчості" домогосподорок, де кожен комент виглядає по шаблону "ой, какая прелесть, я вот такие финтифлюшечки пока не умею своими кривыми ручонками делать, утащила себе в дняффку" (у відповідь: "Наташенька, ну что же ты выдумываешь, прекрасные у тебя войлочные иллюстрации, выше нос, зайка").

Кіт з книги

Мій Тео одобрює попередню ілюстрацію.

Поради письменику: Наталі занадто багато пише в пасивному стані, а це завжди в'яло, несміливо, обережно. Треба бути активним.

Оцінка: 8 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

2. Ім'я рози (Умберто Еко)

Не кожен зможе подолати "Ім'я рози". Умберто Еко признався, що навмисне зробив початок роману "тяжким" для читання, щоб через цю стіну не пройшли випадкові люди. Особисто я не помітив ніякоі стіни, доволі тяжким здався мені весь роман (описи церков і обрядів, богослужіння, філософські диспути, логічні загадки та постійні незрозумілі вбивства, за якими потрібно стежити), але водночас надзвичайно цікавим.

Я читав його зимою, в люті морози. Якщо взяти до уваги, що процес проходив в надзвичайно холодному трамваї, то по цікавості книга отримує найвищу оцінку. Ви не уявляєте, як потрібно було насилувати свою силу волі, щоб заставити витягнути руку з рукавиці і перегорнути сторінку. Це був той випадок, де я щиро радів дрібненькому шрифту і повільній швидкості читання. Прийшов момент, коли я навіть задумався про покупку перчаток зі спеціальними прорезиненими вставками для перегортання сторінок (до речі, пропонував перчатки мені той самий друг, який дав почитати книгу - співпадіння?), але найбільші морози пройшли, а роман я дочитав.

Якщо коротко: читати обов'язково. Книга дуже атмосферна, дуже філософська, і схожа на Безславних виродків Тарантіно. Чому? Це я розповім тільки тим, хто вже прочитав роман.

Поради письменику: УмбертоЕко - один з тих, хто розуміє: ділячись знаннями, стаєш розумнішим. Він не соромиться роздавати поради в статтях, доповідях, книгах. Після виходу "Імені рози" читачі надіслали Умберто стільки листів, що тому довелося пояснювати нюанси, випустивши "Замітки на полях Імені рози". Ці "Замітки", що легко можна знайти в інтернеті і прочитати за 10 хвилин, дадуть декілька корисних порад, як письменнику, так і всім тим, хто думає який же це дар божий - вміння писати. А якщо після цих 10-ти хвилин захочеться отримати ще декілька порад, можна прочитати "Одкровення молодого романіста". Попереджую: книга нудна, але з дуже цікавими вкрапленнями. Для затравки: коли знімали фільм по "Імені рози", режисер сказав, що діалоги дуже кіноматографічні, правильного розміру. Виявилося, що Еко вивірював протяжність розмов з врахуванням довжини лабіринтів, ходячи по яким, герої вели бесіду.

Оцінка: 7 з 10

3. Практика візуального мислення (Ден Роем)

Логічне продовження книги про візуальне мислення (моя рецензія). Така собі методичка з прикладами та завданнями про те, як розкривати суть проблем та вирішувати їх за допомогою простих малюнків. Мінус: можна було не роздувати книгу до таких розмірів, копіюючи половину попередньої. Хто не читав першу - можете вже не купувати, в Практиці втиснено її огляд.

Книга заслуговує більш серйозного розбору, але оскільки я дав почитати її, разом із замітками на полях, брату (та я за день її прочитаю, - казав він), доведеться з цим почекати.

Оцінка: 7 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

4. Скорбь Сатани (Марія Кореллі)

Почитав книгу завдяки пораді брата (так-так, того самого). Головне спостереження: більше не довіряти його порадам. Якщо серйозно, то книга здалася мені занадто довгою, занадто вимученою, занадто повчальною і занадто очевидною.

Цікава історія, пов'язана з видавництвом роману. На багатьох російськомовних обкладинках автором значиться Брем Стокер (у моїй електронній версії також був він), той самий, хто написав Графа Дракулу. Подейкують, що таким чином видавництво влаштувало самопальний "брендінг", намагаючись заробити на імені більш популярного та розкрученого Стокера. А Марія Корелі ніби так, збоку ходила.

Оцінка: 5 з 10

5. Робота 2.0 (Глеб Архангельский)

Присипана нафталіном і поросла мохом книга. Такий собі праобраз Ремоут, у якого закінчився термін придатності. Хоча, я занадто суворий. Книга віджила своє по порадам по технічній частині, але по організаційній, світоглядній до цих пір актуальна. 

Ось короткий список:

• використовуйте гнучкий графік (не обов'язково їхати на роботу та з роботи в пік пробок), зафіксувавши час, коли співробітник має точно знаходитися в офісі;
• впровадьте елементи "домашньої" роботи; особливо, якщо цьому сприяють обставини (сімейні обставини, хвороба, далека дорого від дому до  роботи, серйозний проект, завершенню якому не сприяє офіси-вулики);
• строго дотримуйтесь режиму дня, якщо працюєте не в офісі;
• впровадьте корпоративний стандарт по тайм-менеджменту (має базуватися на трьох речах: документ, який описує правила (правила планування, комунікацій, видачі завдань), налаштована айті-інфраструктура, навчені люди); 

Фішки книги: майже в кожному реченні вживається "і т.п." Неймовірно бісить. Щоб ви розуміли: в книзі маленького розміру комбінація "и т. п." зустрічається 107 разів, "и т. д." - 19. Друге: дуже багато іллюстрацій людо-телевізорів. Ближче до закінчення я звик, але спочатку дуже лякався.

Останнє: забагато нав'язливих заохочень відправити свою електропочту автору. "Використовуйте стандарти тайм-менеджменту. Останню версію цього документу ви можете отримати, якщо напишете автору{адреса почти}, вказавши ваші повні контактні координати"

Як завжди у книгах Архангельского, найкращою вийшла остання глава:

Новые технологии всегда ставят перед человеком «человеческие» вопросы. Будет технология использована во благо или во зло и чего в итоге окажется больше? Так было с порохом, книгопечатанием, атомной энергией, мобильной связью, генной инженерией, электронной почтой и интернетом. Так должно быть и с онлайн-технологиями. Мы должны задавать себе человеческие вопросы и давать на них человечные ответы. Работа 2.0 дает такое серьезное увеличение степени свободы по сравнению с классической офисной работой, что я не побоюсь сравнить повсеместный переход к ней, который, я уверен, состоится в ближайшие десятилетия, с отменой крепостного права.

Невеличкий список для продовження знайомства з концепцією віддаленої роботи:

• Система роботи в Бюро Горбунова (Ресурс);
• Про книгу Ремоут у випусці "Прочитав і не забув" (книга на сайті видавництва);
• Рецензія на Реворк (книга на сайті видавництва);

Поради письменику: не закінчуйте кожне речення скороченням "і т.п."

Оцінка: 6 з 10

6. Стів Джобс (Уолтер Айзексон)

Видатна біографія, як зі сторони Стіва Джобса так і зі сторони автора книги. Трохи зіпсована перекладом, тим не менше, обов'язкова для прочитання. Книга мотивує, смішить, ширше відкриває і зволожує очі.

Неспішно описуючи випуск продуктів Епл, автор розповідає історії, які ніяк не очікував почути про одного з найвидатніших розумів Америки. Про те, як Стівен не любив ходити в душ, як сидів на моркв'яних дієтах, що його шкіра набувала оранжевого відтінку, як пробував екстезі і жив в общинах, як сварився з усіма і як плакав по декілька разів на день.

Найбільше біографія зацікавила мене можливістю забратися в мозок генія, де по-сусідству з цією геніальністю прописалося безумство. Без зайвих спойлерів: це та книга, яку має прочитати кожен! 

Поради письменику: Як збирати матеріал.

В конце концов я записал около сорока интервью с ним. Некоторые проходили довольно формально, в его гостиной в Пало-Альто; другие — во время долгих прогулок, поездок или телефонных разговоров. За те полтора года, что я собирал материал для книги, мы со Стивом очень сблизились, стали откровенны, хотя время от времени я сталкивался с тем, что его давние коллеги по Apple называли «полем искажения реальности». Иногда он что-то неумышленно забывал, как это бывает со всеми нами; порой выдавал мне, да и себе, альтернативную версию событий. Чтобы проверить и дополнить его истории, я опросил более сотни его друзей, родственников, конкурентов, врагов, коллег.

Це біографія Стіва Джобса, але разом з тим - це підручник по написанню мемуарів.

Оцінка: 10 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

7. Візуальні нотатки (Майк Роуді)

Здавалося б, кому потрібна книга, де на повному серйозі розповідається як за допомогою скетчів (прості швидкі малюнки) занотовувати прослухані лекції, інформацію з нарад, відвідані семінари та навчання? А ти подивись, "Візуальні нотатки" стала дуже популярною. І не безпричинно. Це найкрасивіша книга з усіх, які я тримав у руках. Починаючи з ніби прорезиненої обкладинки, неймовірно приємної на дотик, продовжуючи повністю намальованими сторінками (слова, малюнки, іконки, таблички - автор все малював) і закінчуючи прикладами робіт від 12-ти кращих скетчерів світу.

Скетч - головний герой цієї книги, де увага приділяється як його тілу (як малювати рамочки, діаграми, літери, стрілки, буллети, які ручки та блокноти використовувати, як оптимізувати процес: намалював, сфоткав, відправив в Евернот), так і душі (для чого взагалі його малювати?) Дійсно, для чого? Для чого замість швидких нотаток по ходу наради малювати скетчі? Виявляється, малюючи, ми більше слухаєму і фокусуємо увагу на головних ідеях. І тут не важлива майстерність: навіть самий грубий малюнок може ефективно виражати ідеї! 

Скетчі, на відміну від нотаток, - це не переписування почутого, це продукт переробки мозком отриманої інформації. Розум взаємодії з тілом, на виході ми фільтруємо візуальну та аудіальну інформацію, підключаємо мислення и видаємо готовий продукт. Хоча скетчі не дуже детальні - вони прості та зрозумілі.

Обережно, далі йде наукове обгрунтування корисності саме скетчу. В 1970 році Аллан Пайвіо запропонував теорію подвійного кодування: мозок використовує для обробки інфи два канали: візуальний та вербальний. Коли активні два канали, мозок створює асоціативну бібліотеку слів та образів за допомогою ментальних перехресних посилань між ними. Ого. Виявляється, скетчуючи, можна краще запам'ятати і відновлювати в пам'яті події. Крім того, згадайте як ви засинали на лекції чи нараді: конспектування під під монотонний діалог присипляє, малювання інтелектуальних скетчів будить.

Поради письменику: Автор малював ілюстрації для Реворка, зацініть самі малюнки та процес їх підготовки.

• Всі ілюстрації з Реворк; 
• Процес їх створення;

Оцінка: 9 з 10

Купити на Kniga.biz.uа

Куточок статистики:
Прочитано:

• паперових книг - 5;
• електронних книг - 2;
• художніх - 2;
• нон-фікшн - 5;

Витрачено - 285 грн.

Попередні випуски:

Випуск №1;
Випуск №2;
Випуск №3;

Парадокс Дрейпера

Цей текст не для всіх. Попереджую, він може поранити вашу гордість, вразити самолюбство, надірвати шаблон... Дехто, прочитавши його до кінця, скаже щось на зразок "про кого ти пишеш, дружочок, в нас таких немає". Хтось задумається, хтось зловтішно посміхнеться, а хтось посміхнеться гірко. 

А зараз познайомтесь з Доном Дрейпером із серіалу "Божевільні" (Mad Men).

Він успішний та багатий. Поки що. Працює в рекламній компаніі головним по творчості. Крутить романи, літає на переговори, отримує зарплату, на яку може купити величезну квартиру, ще й решта залишиться, стає акціонером. Проходить час, і в голові Дона поселяється демон. Дрейпер зловживає випивкою, превселюдно згадує темну сторону свого минулого, за що керівництво компанії відправляє його в безкінечну відпустку. Звільняє Дона, якщо говорити прямо. Але є одне але. Навіть у "відпустці" Дрейпер отримуватиме всю свою велику, на яку можна   купити квартиру, ще й решта залишиться, заробітну плату. Що для нього поміняється? Він не буде ходити на роботу. 

На наступному повороті розвиток сюжету відправив нашого, українського, глядача у глибокий, шокуючий нокаут. Справа в тому, що герой робив все для того, щоб повернутися на роботу, навіть не виконуючи якої, отримував гроші (не буду нагадувати, наскільки це серйозна сума). Стоп, стоп, стоп. Ще раз. Дон Дрейпер, отримуючи кучу грошей за те, що дихав, не купив квиток на Балі, не поїхав у Лас Вегас, не закупився в супермаркеті пивом для комфортного перегляду серіалів - він намагався повернути собі роботу.

Для чого, - запитаєте ви? 

Наш варіани "американськоі" мрії, мрія украінська, включає два компоненти: багато грошей і мало роботи. В школі та університеті ми з жалібними очима випрошуємо хороших оцінок (до стипендії одного балу не вистачає), на роботі намагаємося нажитися на системі, тихенько очікуючи десь в куточку закінчення робочого дня, започатковуючи бізнес, мріємо про день, коли продамо його втристадорога і поїдемо писати мемуари в Тайланд. Там же дешево, тепло і не треба нічого робити. Ми боїмося рутини, нас лякає відповідальність, ми любимо повторювати, що вчаться тільки на помилках, і тому рішення Дона Дрейпера боротися за свою роботу, викликає подив.

Для чого?

Це лише версія, але можливо, для того, що десь існує всесвіт, в якому слово "професіоналізм" звучить голосніше, ніж слово "комфорт". В якому реальні результати роботи, ріст, досягнення, улюблена справа значать більше, ніж ілюзія халявного райського життя. Так, це не наш з вами всесвіт. Поки не наш. Пройде рік, десять років, сто, але настане день, коли "парадокс Дрейпера" перестане бути чимось парадоксальним.