По-справжньому Львів ми з дружиною відкрили два роки тому.
Вже тоді місто дивувало своєю багатогранністю: архітектура, музеї, виставки, ресторації, які не відразу відрізниш від музеїв, жителі, дух міста. Тут можна вийти з квартири і просто бродити без особливої мети. По паркам, по вулицям, по дворикам. Львів можна куштувати і зранку (хоча в холодну пору він не дуже смачний), і ввечері, коли метушливий гомін блукає між стінами, і вночі.
Пройшло два роки, Львів прихорошили, місто прийняло Євро-2012, відкривши себе не тільки для України, а й для світу, і зажило новим життям. Тепер це типове європейське місто з товпами туристів навіть у будні дні. Від напливу туристів місцевим навіть трохи знесло дах.
"Екскурсії по замкам Львівщини, екскурсії по підземеллю Львова", - настирно повторює незнайомець в момент, коли ми ледь встигли вийти з потяга. Далі він розповідає нам де можна поїсти, залишити речі, пропонує зняти у нього квартиру, вручає карту міста і якимось незрозумілим чином я вже диктую йому свій номер телефону. Для чого? Ми маємо зізвонитися на рахунок екскурсій трохи пізніше.
"Скільки платите за квартиру", - уточняє таксист пізніше. "Забагато, - відрізає він після того, коли я називаю ціну, - Моя дочка здає дешевше". І тут у мене в кишені вже лежить його візитка. Так, можу телефонувати і з приводу квартити в майбутньому, і з приводу таксі напряму. Навіщо турбувати диспетчера?
"Куди плануєте сходити", - запитує Олена, власниця квартити. Ми, сонні, втомлені, вирубуємо якийсь шматочок тексту із того пласту, який нам любязно передав настирний екскурсовод. Щось про підземелля в австрійському Львові. "Це щось нове, немає ніякий підземель в австрійському Львові, - тролить нас Олена, - Розповісте й мені, коли сходите, сама буду знати".
"А за рахунок чого живе Львів?" - це вже моє наївне запитав нашому екскурсоводу Галі. Виявляється, місто орієнтоване на туристів і на ІТ-технології. Принаймі, таку програму розвитку бачить мер.
Ця схибленість відображається у кожній деталі: вона у будинках, де не вішають кондиціонери на фасад і не ставлять пластикові вікна (відкрию секрет: це дуже не гарно, не правильно і взагалі злочин), у квітах і деревцях, які виставляють біля порогів будинків, у новій лінії трамваю чи самих трамваях, більш схожих на ті, що у Польщі чи в Швейцарії, ніж на ті, що у Києві, у бруківці, на яку тут моляться, у старих дерев'яних дверях і таких же сходах в будинках. Львів намагається не тільки зберегти свою старовину, а й вносить нові фарби в свою історію. І це не бездушно-пластиковий акрил - це справжні масляні штрихи: хоч і нові, але виготовлені по старовинним технологіям.
Забіг наперед. Спочатку уявіть собі невелике місто в самому центрі Волинської області, тому що саме там все і почалось.
Як і у всіх містах України тут є речі, які його не прикрашають, побудовані в той час, коли одні люди лінилися подумати, а інші - боялися це зробити.
З іншої сторони, тут є і таке, що примушує зупинятися погляд. Наприклад такий будиночок (так він виглядав в 50-х роках попереднього століття).
Правда, гарно? Не повіриш, що такий шедевр може знаходитися у невеликому містечку, навіть не областному центрі? І от що відрізняє Ковель від Львову. В останньому б на цей будинок молилися: його б занесли до архітектурної спадщини ЮНЕСКО та МАГАТЕ, толково відреставрували, розширили тротуар біля нього, зробивши кафе-музей, пустили б по вулиці трамвайчик і не пустили б машини. Тут би зазеленіли дерева, зацвіли квіти, гуляли жителі міста, а туристи приїжджали і цокали язиками, мовляв, як круто, як гарно.
Це була паралельна реальність, повертайтесь. От як виглядає будинок в наші дні.
Якщо на верхню частину можна дивитися без сліз (скупа викочується тільки коли помічаєш білі пластикові вікна), то нижня - це позор. Плитка на цоколі, вікна, двері, фасад вцілому. Така творчість зазвичай з'являється, коли за тиждень потрібно "задекорити" фасад магазину офісних меблів чи сантехніки. Що відбувається далі, зрозуміло. Туристів не цікавлять крани і шухляди в офісних тумбах.
А який був потенціал.
Квантовий скачок у просторі (насправді, 5 годин у потязі, квиток на який коштує приблизно стільки ж, скільки і за 13 годин на потязі зі Львову до Києва) - і ми у Львові. Розмови з Настирним, прогулянка в центр, парочка відвіданих закладів - і ми в квартирі. На сайті бронювання зображені фото новесенької квартири (так воно і є - фото відповідають реальності), тому я пережив легенький когнітивний дисонанс, коли побачив будинок.
Старий, зі скрипучими дерев'яними сходами, масивними дерев'яними дверима, привидами - круто!
Елементи народної творчості біля вхідних дверей в наш будинок.
Вийдемо, погуляємо, подивимося.
Як вам будинок? Таке враження, ніби він покритий патиною.
Як ми знаємо, прочитавши Rework: "Штучна культура - це фарба, справжня культура - це патина". Цей будинок - справжня культура!
Зверніть, правда, увагу, як на фасаді, ніби сором'язлива одинока бородавка, причаївся кондиціонер. Це порушення правил, так робити не можна.
Ще у Львові люблять туя-арт. Якщо ви бачили тую (а ви бачили), то перед очима постає зелене (або спалене на сонці коричневе) свічкоподібне дерево. У Львові туї бувають різними.
Продовжуючи тему зелені. Зараз ми перед кафе "Один", тут у Льові офіційне місце для поцілунків.
Наша екскурсовод Галя розповідала смішну історію, що з нею трапилась біля цього кафе. Проводила вона колись екскурсію для молодих хлопця з дівчиною та старшої жінки. Зайшли вони до кафе і Галя на правах всезнаючого екскурсоводу порадила молодій парі поцілуватися: Kiss Place, все-таки. Здивуванню її не було меж, коли молодята повідомили, що вони і не молодята взагалі, а просто молодий хлопець і (окремо) - молода дівчина. А старша жінка - мама хлопця.
Теж характерний штрих. Зверніть увагу на ливнестоки в своєму місті. У переважної більшості це будуть сірі труби, зігнута шия яких нависає над тротуаром. Під час дощу вода потрапляє у ці труби і виливається прямо на тротуар - видовище не з найкращих. Якщо ж після дощливих днів вдарять морози, пішоходам прийдеться нелегко: все те, що накапало, відразу замерзне. У Києві в деяких місцях (таких дуже мало) ливнестоки нависають над решітками і вода відразу йде в каналізацію. Тут же труби ніби частина будинку, вони виростають із землі і не пропускають на тротуар жодної краплини води. Мало того - на фото труба ще й пофарбована не класичним сірим, а в колір фасаду. Це - найвищий пілотаж!
Ще трішки автобусів.
І ще.
Про трамваї. По всьому місту проводять так звані безшумні колії. Справа в тому, що найбільше шуму при русі трамваю йде від колій. Сам трамвай практично безшумний, а от наші колії виконують відразу дві функції: є трасою для транспортного засобу і звуковим попередженням для пасажирів про швидкий його прихід. Зручно. Йдеш такий в навушниках по коліям, чуєш знайомий звук - ага, значить треба зійти. Невдовзі львів'яни змушені будуть забути про ці переваги - трамваї стануть безшумними.
Місто весь час прикрашають, і в цьому беруть участь солідні компанії. Наприклад, пивна компанія Львівське (1715). Так, на проспекті Свободи стоїть пам'ятник пивовару. Він тримає бочку, а в бочці інстальовано годинник, який видає звуки рівно (тут несподіванка, обережно) в 17.15.
Дуже сподобалась бібліотека на площі ринок. Стоять будки, і здалеку здається, що там всередині книги. Підійшовши поближче видно, що книги намальовані, зате кожна з QR-кодом. Підносиш телефон до потрібної книжки, і вона тобі відразу завантажується. WiFi, звичайно, є, і, звичайно, безкоштовний.
Вже тоді місто дивувало своєю багатогранністю: архітектура, музеї, виставки, ресторації, які не відразу відрізниш від музеїв, жителі, дух міста. Тут можна вийти з квартири і просто бродити без особливої мети. По паркам, по вулицям, по дворикам. Львів можна куштувати і зранку (хоча в холодну пору він не дуже смачний), і ввечері, коли метушливий гомін блукає між стінами, і вночі.
Пройшло два роки, Львів прихорошили, місто прийняло Євро-2012, відкривши себе не тільки для України, а й для світу, і зажило новим життям. Тепер це типове європейське місто з товпами туристів навіть у будні дні. Від напливу туристів місцевим навіть трохи знесло дах.
"Екскурсії по замкам Львівщини, екскурсії по підземеллю Львова", - настирно повторює незнайомець в момент, коли ми ледь встигли вийти з потяга. Далі він розповідає нам де можна поїсти, залишити речі, пропонує зняти у нього квартиру, вручає карту міста і якимось незрозумілим чином я вже диктую йому свій номер телефону. Для чого? Ми маємо зізвонитися на рахунок екскурсій трохи пізніше.
"Скільки платите за квартиру", - уточняє таксист пізніше. "Забагато, - відрізає він після того, коли я називаю ціну, - Моя дочка здає дешевше". І тут у мене в кишені вже лежить його візитка. Так, можу телефонувати і з приводу квартити в майбутньому, і з приводу таксі напряму. Навіщо турбувати диспетчера?
"Куди плануєте сходити", - запитує Олена, власниця квартити. Ми, сонні, втомлені, вирубуємо якийсь шматочок тексту із того пласту, який нам любязно передав настирний екскурсовод. Щось про підземелля в австрійському Львові. "Це щось нове, немає ніякий підземель в австрійському Львові, - тролить нас Олена, - Розповісте й мені, коли сходите, сама буду знати".
"А за рахунок чого живе Львів?" - це вже моє наївне запитав нашому екскурсоводу Галі. Виявляється, місто орієнтоване на туристів і на ІТ-технології. Принаймі, таку програму розвитку бачить мер.
Ця схибленість відображається у кожній деталі: вона у будинках, де не вішають кондиціонери на фасад і не ставлять пластикові вікна (відкрию секрет: це дуже не гарно, не правильно і взагалі злочин), у квітах і деревцях, які виставляють біля порогів будинків, у новій лінії трамваю чи самих трамваях, більш схожих на ті, що у Польщі чи в Швейцарії, ніж на ті, що у Києві, у бруківці, на яку тут моляться, у старих дерев'яних дверях і таких же сходах в будинках. Львів намагається не тільки зберегти свою старовину, а й вносить нові фарби в свою історію. І це не бездушно-пластиковий акрил - це справжні масляні штрихи: хоч і нові, але виготовлені по старовинним технологіям.
Забіг наперед. Спочатку уявіть собі невелике місто в самому центрі Волинської області, тому що саме там все і почалось.
Як і у всіх містах України тут є речі, які його не прикрашають, побудовані в той час, коли одні люди лінилися подумати, а інші - боялися це зробити.
З іншої сторони, тут є і таке, що примушує зупинятися погляд. Наприклад такий будиночок (так він виглядав в 50-х роках попереднього століття).
Це була паралельна реальність, повертайтесь. От як виглядає будинок в наші дні.
Якщо на верхню частину можна дивитися без сліз (скупа викочується тільки коли помічаєш білі пластикові вікна), то нижня - це позор. Плитка на цоколі, вікна, двері, фасад вцілому. Така творчість зазвичай з'являється, коли за тиждень потрібно "задекорити" фасад магазину офісних меблів чи сантехніки. Що відбувається далі, зрозуміло. Туристів не цікавлять крани і шухляди в офісних тумбах.
А який був потенціал.
Квантовий скачок у просторі (насправді, 5 годин у потязі, квиток на який коштує приблизно стільки ж, скільки і за 13 годин на потязі зі Львову до Києва) - і ми у Львові. Розмови з Настирним, прогулянка в центр, парочка відвіданих закладів - і ми в квартирі. На сайті бронювання зображені фото новесенької квартири (так воно і є - фото відповідають реальності), тому я пережив легенький когнітивний дисонанс, коли побачив будинок.
Старий, зі скрипучими дерев'яними сходами, масивними дерев'яними дверима, привидами - круто!
Вийдемо, погуляємо, подивимося.
Як вам будинок? Таке враження, ніби він покритий патиною.
Як ми знаємо, прочитавши Rework: "Штучна культура - це фарба, справжня культура - це патина". Цей будинок - справжня культура!
А як вам двері? Ніякого пластику - тільки дерево.
Зверніть, правда, увагу, як на фасаді, ніби сором'язлива одинока бородавка, причаївся кондиціонер. Це порушення правил, так робити не можна.
Навіть котик задивився на такі двері.
Продовжуючи тему зелені. Зараз ми перед кафе "Один", тут у Льові офіційне місце для поцілунків.
Теж характерний штрих. Зверніть увагу на ливнестоки в своєму місті. У переважної більшості це будуть сірі труби, зігнута шия яких нависає над тротуаром. Під час дощу вода потрапляє у ці труби і виливається прямо на тротуар - видовище не з найкращих. Якщо ж після дощливих днів вдарять морози, пішоходам прийдеться нелегко: все те, що накапало, відразу замерзне. У Києві в деяких місцях (таких дуже мало) ливнестоки нависають над решітками і вода відразу йде в каналізацію. Тут же труби ніби частина будинку, вони виростають із землі і не пропускають на тротуар жодної краплини води. Мало того - на фото труба ще й пофарбована не класичним сірим, а в колір фасаду. Це - найвищий пілотаж!
Про трамваї. По всьому місту проводять так звані безшумні колії. Справа в тому, що найбільше шуму при русі трамваю йде від колій. Сам трамвай практично безшумний, а от наші колії виконують відразу дві функції: є трасою для транспортного засобу і звуковим попередженням для пасажирів про швидкий його прихід. Зручно. Йдеш такий в навушниках по коліям, чуєш знайомий звук - ага, значить треба зійти. Невдовзі львів'яни змушені будуть забути про ці переваги - трамваї стануть безшумними.
Таксист розповів, що місто закупає нові трамваї у компанії Електрон, і вони коштують дешевше ніж чеська беушатіна, і до того ж, краще виглядають. Правда, колії ще не скрізь проклали. На одній із найбільших вулиць ремонт триває, робочих і техніки трудиться дуже багато.
Таксист взагалі виявився щедрим на слова. Живеться їх брату, наскільки я розумію, непогано. Відстані у Львові невеликі, а ціни пристойні. Від нашого будинку до вокзалу їхали близько 10-ти хвилин, а заплатили 45 гривень. Каже, що аборигени часто користуються таксі, а коли приїжджають туристи, наступає рай на землі. Беруть іноді навіть машину зі Львову в Київ. А що, 2,5 тисячі заплатив - і в дорогу. Правда, водіїв у Львові не люблять, пішеходи в ціні. Зверніть увагу: вузенька вулиця, де машинам і так нелегко розминутися, а тут на півдороги дозволяють будувати гендель. У Києві б машини його зрівняли з землею у перший же день.
Ще була смішна ситуація, коли ми їхали, а посеред дороги хтось зупинився, вийшов, а машину залишив. Поставити на аварійку? Не жартуйте. Іван (саме так звуть таксиста) об'їхав цю машину, повернув і, побачивши ГАІшника, поскаржився на порушника (оленя, якщо вірити Івану).
Місто весь час прикрашають, і в цьому беруть участь солідні компанії. Наприклад, пивна компанія Львівське (1715). Так, на проспекті Свободи стоїть пам'ятник пивовару. Він тримає бочку, а в бочці інстальовано годинник, який видає звуки рівно (тут несподіванка, обережно) в 17.15.
Пам'ятники чекають вас у найнесподіваніших місцях. Забираєшся на дах, - а там сидить сажотрус. Йдеш по вулиці - біля будинку на лавочці присів чоловік с гасовою лампою в руках і ніби запрошує тебе приєднатися. Повертаєш за будівлю, - а там бравий солдат Швейк. Ну і леви. Леви, леви, скрізь леви.
Дуже сподобалась бібліотека на площі ринок. Стоять будки, і здалеку здається, що там всередині книги. Підійшовши поближче видно, що книги намальовані, зате кожна з QR-кодом. Підносиш телефон до потрібної книжки, і вона тобі відразу завантажується. WiFi, звичайно, є, і, звичайно, безкоштовний.
На сьогодні все. В другій частині розповім, як у Льовові прийнято катувати людей, про милу виставку метелеків, неймовірну копальню кави - коротше кажучи, про ресторани, музеї, екскурсії та виставки.
Львів цілує вас.
Львів цілує вас.
