Львівські канікули

По-справжньому Львів ми з дружиною відкрили два роки тому. 

Вже тоді місто дивувало своєю багатогранністю: архітектура, музеї, виставки, ресторації, які не відразу відрізниш від музеїв, жителі, дух міста. Тут можна вийти з квартири і просто бродити без особливої мети. По паркам, по вулицям, по дворикам. Львів можна куштувати і зранку (хоча в холодну пору він не дуже смачний), і ввечері, коли метушливий гомін блукає між стінами, і вночі.
Пройшло два роки, Львів прихорошили, місто прийняло Євро-2012, відкривши себе не тільки для України, а й для світу, і зажило новим життям. Тепер це типове європейське місто з товпами туристів навіть у будні дні. Від напливу туристів місцевим навіть трохи знесло дах.

"Екскурсії по замкам Львівщини, екскурсії по підземеллю Львова", - настирно повторює незнайомець в момент, коли ми ледь встигли вийти з потяга. Далі він розповідає нам де можна поїсти, залишити речі, пропонує зняти у нього квартиру, вручає карту міста і якимось незрозумілим чином я вже диктую йому свій номер телефону. Для чого? Ми маємо зізвонитися на рахунок екскурсій трохи пізніше.

"Скільки платите за квартиру", - уточняє таксист пізніше. "Забагато, - відрізає він після того, коли я називаю ціну, - Моя дочка здає дешевше". І тут у мене в кишені вже лежить його візитка. Так, можу телефонувати і з приводу квартити в майбутньому, і з приводу таксі напряму. Навіщо турбувати диспетчера?
"Куди плануєте сходити", - запитує Олена, власниця квартити. Ми, сонні, втомлені, вирубуємо якийсь шматочок тексту із того пласту, який нам любязно передав настирний екскурсовод. Щось про підземелля в австрійському Львові. "Це щось нове, немає ніякий підземель в австрійському Львові, - тролить нас Олена, - Розповісте й мені, коли сходите, сама буду знати".
"А за рахунок чого живе Львів?" - це вже моє наївне запитав нашому екскурсоводу Галі. Виявляється, місто орієнтоване на туристів і на ІТ-технології. Принаймі, таку програму розвитку бачить мер.

Ця схибленість відображається у кожній деталі: вона у будинках, де не вішають кондиціонери на фасад і не ставлять пластикові вікна (відкрию секрет: це дуже не гарно, не правильно і взагалі злочин), у квітах і деревцях, які виставляють біля порогів будинків, у новій лінії трамваю чи самих трамваях, більш схожих на ті, що у Польщі чи в Швейцарії, ніж на ті, що у Києві, у бруківці, на яку тут моляться, у старих дерев'яних дверях і таких же сходах в будинках. Львів намагається не тільки зберегти свою старовину, а й вносить нові фарби в свою історію. І це не бездушно-пластиковий акрил - це справжні масляні штрихи: хоч і нові, але виготовлені по старовинним технологіям.

Забіг наперед. Спочатку уявіть собі невелике місто в самому центрі Волинської області, тому що саме там все і почалось.
Як і у всіх містах України тут є речі, які його не прикрашають, побудовані в той час, коли одні люди лінилися подумати, а інші - боялися це зробити.

З іншої сторони, тут є і таке, що примушує зупинятися погляд. Наприклад такий будиночок (так він виглядав в 50-х роках попереднього століття).

Правда, гарно? Не повіриш, що такий шедевр може знаходитися у невеликому містечку, навіть не областному центрі? І от що відрізняє Ковель від Львову. В останньому б на цей будинок молилися: його б занесли до архітектурної спадщини ЮНЕСКО та МАГАТЕ, толково відреставрували, розширили тротуар біля нього, зробивши кафе-музей, пустили б по вулиці трамвайчик і не пустили б машини. Тут би зазеленіли дерева, зацвіли квіти, гуляли жителі міста, а туристи приїжджали і цокали язиками, мовляв, як круто, як гарно.
Це була паралельна реальність, повертайтесь. От як виглядає будинок в наші дні.

Якщо на верхню частину можна дивитися без сліз (скупа викочується тільки коли помічаєш білі пластикові вікна), то нижня - це позор. Плитка на цоколі, вікна, двері, фасад вцілому. Така творчість зазвичай з'являється, коли за тиждень потрібно "задекорити" фасад магазину офісних меблів чи сантехніки. Що відбувається далі, зрозуміло. Туристів не цікавлять крани і шухляди в офісних тумбах.

А який був потенціал.

Квантовий скачок у просторі (насправді, 5 годин у потязі, квиток на який коштує приблизно стільки ж, скільки і за 13 годин на потязі зі Львову до Києва) - і ми у Львові. Розмови з Настирним, прогулянка в центр, парочка відвіданих закладів - і ми в квартирі. На сайті бронювання зображені фото новесенької квартири (так воно і є - фото відповідають реальності), тому я пережив легенький когнітивний дисонанс, коли побачив будинок.
Старий, зі скрипучими дерев'яними сходами, масивними дерев'яними дверима, привидами - круто!

Елементи народної творчості біля вхідних дверей в наш будинок.

Вийдемо, погуляємо, подивимося.
Як вам будинок? Таке враження, ніби він покритий патиною.

Як ми знаємо, прочитавши Rework: "Штучна культура - це фарба, справжня культура - це патина". Цей будинок - справжня культура! 

А як вам двері? Ніякого пластику - тільки дерево.

Зверніть, правда, увагу, як на фасаді, ніби сором'язлива одинока бородавка, причаївся кондиціонер. Це порушення правил, так робити не можна.

Навіть котик задивився на такі двері.

Ще у Львові люблять туя-арт. Якщо ви бачили тую (а ви бачили), то перед очима постає зелене (або спалене на сонці коричневе) свічкоподібне дерево. У Львові туї бувають різними.

Продовжуючи тему зелені. Зараз ми перед кафе "Один", тут у Льові офіційне місце для поцілунків.

Наша екскурсовод Галя розповідала смішну історію, що з нею трапилась біля цього кафе. Проводила вона колись екскурсію для молодих хлопця з дівчиною та старшої жінки. Зайшли вони до кафе і Галя на правах всезнаючого екскурсоводу порадила молодій парі поцілуватися: Kiss Place, все-таки. Здивуванню її не було меж, коли молодята повідомили, що вони і не молодята взагалі, а просто молодий хлопець і (окремо) - молода дівчина. А старша жінка - мама хлопця.

Теж характерний штрих. Зверніть увагу на ливнестоки в своєму місті. У переважної більшості це будуть сірі труби, зігнута шия яких нависає над тротуаром. Під час дощу вода потрапляє у ці труби і виливається прямо на тротуар - видовище не з найкращих. Якщо ж після дощливих днів вдарять морози, пішоходам прийдеться нелегко: все те, що накапало, відразу замерзне. У Києві в деяких місцях (таких дуже мало) ливнестоки нависають над решітками і вода відразу йде в каналізацію. Тут же труби ніби частина будинку, вони виростають із землі і не пропускають на тротуар жодної краплини води. Мало того - на фото труба ще й пофарбована не класичним сірим, а в колір фасаду. Це - найвищий пілотаж!

Ще трішки автобусів.

І ще.

Про трамваї. По всьому місту проводять так звані безшумні колії. Справа в тому, що найбільше шуму при русі трамваю йде від колій. Сам трамвай практично безшумний, а от наші колії виконують відразу дві функції: є трасою для транспортного засобу і звуковим попередженням для пасажирів про швидкий його прихід. Зручно. Йдеш такий в навушниках по коліям, чуєш знайомий звук - ага, значить треба зійти. Невдовзі львів'яни змушені будуть забути про ці переваги - трамваї стануть безшумними.

Таксист розповів, що місто закупає нові трамваї у компанії Електрон, і вони коштують дешевше ніж чеська беушатіна, і до того ж, краще виглядають. Правда, колії ще не скрізь проклали. На одній із найбільших вулиць ремонт триває, робочих і техніки трудиться дуже багато.

Таксист взагалі виявився щедрим на слова. Живеться їх брату, наскільки я розумію, непогано. Відстані у Львові невеликі, а ціни пристойні. Від нашого будинку до вокзалу їхали близько 10-ти хвилин, а заплатили 45 гривень. Каже, що аборигени часто користуються таксі, а коли приїжджають туристи, наступає рай на землі. Беруть іноді навіть машину зі Львову в Київ. А що, 2,5 тисячі заплатив - і в дорогу. Правда, водіїв у Львові не люблять, пішеходи в ціні. Зверніть увагу: вузенька вулиця, де машинам і так нелегко розминутися, а тут на півдороги дозволяють будувати гендель. У Києві б машини його зрівняли з землею у перший же день.

Ще була смішна ситуація, коли ми їхали, а посеред дороги хтось зупинився, вийшов, а машину залишив. Поставити на аварійку? Не жартуйте. Іван (саме так звуть таксиста) об'їхав цю машину, повернув і, побачивши ГАІшника, поскаржився на порушника (оленя, якщо вірити Івану).

Місто весь час прикрашають, і в цьому беруть участь солідні компанії. Наприклад, пивна компанія Львівське (1715). Так, на проспекті Свободи стоїть пам'ятник пивовару. Він тримає бочку, а в бочці інстальовано годинник, який видає звуки рівно (тут несподіванка, обережно) в 17.15. 

Пам'ятники чекають вас у найнесподіваніших місцях. Забираєшся на дах, - а там сидить сажотрус. Йдеш по вулиці - біля будинку на лавочці присів чоловік с гасовою лампою в руках і ніби запрошує тебе приєднатися. Повертаєш за будівлю, - а там бравий солдат Швейк. Ну і леви. Леви, леви, скрізь леви.

Дуже сподобалась бібліотека на площі ринок. Стоять будки, і здалеку здається, що там всередині книги. Підійшовши поближче видно, що книги намальовані, зате кожна з QR-кодом. Підносиш телефон до потрібної книжки, і вона тобі відразу завантажується. WiFi, звичайно, є, і, звичайно, безкоштовний.

На сьогодні все. В другій частині розповім, як у Льовові прийнято катувати людей, про милу виставку метелеків, неймовірну копальню кави - коротше кажучи, про ресторани, музеї, екскурсії та виставки.
Львів цілує вас.