Основні події
Перший ДН сина. Перший дитячий день народження — дивна штука. Всі сім’ї святкують, і святкують з розмахом, тому що треба. Це ж перший. Тільки раз буває рік. Дитині ж від святкування не холодно, і не жарко. Власних спогадів не залишиться, розмах оцінить тільки по фото. Але ми не стали виключенням і відсвяткували! Було дуже тяжко підготуватися, все встигнути і організувати, але подивіться на ці фото.
Пам’ятка на майбутнє: не варто події такого розмаху організовувати і втілювати в життя своїми силами. Занадто тяжко. Краще виконаня довірити професіоналам, а оформлення й керування взяти під свій контроль.
Перша людська відпустка. Народження дитини кардинально міняє життя. Буденні в недалекому минулому події, типу походу в кінотеатр, видаються за свято. А про подорожі навіть думати не варто. Але ми подумали. Льоша підріс, став самостійним настільки, що його можна з прийнятним для всіх рівнем смертності нервових клітин залишити з дідусем та бабусею. Що ми й зробили, а самі поїхали у третю осінню подорож до Льовову. Не знаю, чи дойдуть руки описувати чергові львівські канікули, тут залишу найбільш яскравий момент.
Пізнім вечором ми пішли в «Театр пива Правда» — заклад, де варять, продають та подають пиво. В підвалі виробничий цех із реакторами та машинами наповнення, трохи вище магазин, а на третьому поверсі ресторан. В ресторані виступав дуже крутий оркестр. Хлопці грали українські народні, світові та українські хіти. Перед однією із останніх пісень робітники ресторану винесли величезні мішки із порожніми півторалітровими пластиковими пляшками та роздали присутнім. Оркестр грянув хіт. Спочатку старожили, а потім весь ресторан почав лупити пляшками в такт музиці. Стукав оркестр і мами з маленькими дітьми, стукали офіціанти і старші люди, стукала молодь і ми стукали. Приміщення завібрувало. Люди повернулись в сторону оркестру, дивились на барабанщика і стукали в унісон музиці. Приміщення додавало драйву: підсвічені ультрафіолетом декорації, відблискуючі духові оркестру серед бокалів с пивом, неймовірний барабанщик з двома чарівними паличками. Але справа була не в цих декораціях, лазерах чи палочках барабанщика. Було відчуття майже релігійного екстазу, такого сильного, що тяжко було говорити. Вверх, вниз, швидше, повільніше, рухи давали відчуття глибокого зв’язку із кожним, хто був у залі і з усім всесвітом. Усі просто лупили пляшками по чому прийдеться, і це дійсно було просто, як ритуали древніх людей. І це було сильно, це було древньо, первісно. Ритм пісні ніби пробивав током кожного, протікав через тіла усіх. Я зрозумів, як люди ходять по гарячому вугіллю: в такому стані мозок просто не відволікається на жалюгідні подразники типу болю. Я зрозумів, що зараз у натовпу одна на всіх свідомість. Що «Театр», ніби косяк риб, думає і рухається єдино. Кожен міг користуватися енергією натовпу і міг віддати свою енергію, ритм пісні підрівняв сердцебиття натовпу. Не було індивідуальності, всі стали єдиним цілим. Я зрозумів, як працюють секти, і зрозумів силу стадіонів та майданів.
Пізніше я прочитав, що синхронно рухаючись разом з іншими і відчуваючи себе частиною чогось більшого, людина стає щасливішою.
 |
| Мапа моїх подорожей |
Китай, в тих місцях, де був я, виглядає потужно, дорого, цивілізовано. Є ще старі квартали, в яких зберігся старий Китай: не залита бетоном фабрику світу, а індивідуальна майстерня в кожному під’ізді для своїх. Тут перукарня, тут можна перекусити, а тут обрізати дошку.
Якщо без снобства, то і новий Китай подобається.
Індія не далеко втекла від образу, з любов’ю вибудованого в Шантарамі: зрозумілий тільки місцевим жахливий трафік, сміття на березі океану, шокуюча бідність по сусідству з неймовірним багатсвом. І ніхто не париться. Сонце, вода, повітря, дощ — одні на всіх. Життя — одне. Яка різниця, будеш ти спати за фанерними стінами трущоб чи за кам’яними замків. Щоб насолодитися найбільшими багатствами — подихом вітру, променями сонця, поцілунком коханої — не обов’язково ховатися за кам’яні стіни.
Кубок Англії. Минулого року розповідав, в яких муках Арсенал, за який я вболіваю, виграв перший трофей за десять років.
В цьому році історія повторилась, Арсенал знову дійшов до фіналу Кубку Англії, знову в суперники дісталась набагато слабша команда, але зараз все було по-іншому. «Каноніри» розгромили простачків 4:0 і на цьому все закінчилося. Мушу зізнатися, що Кубку Англії мені вже мало. Цього року радість від перемоги була лише трохи більшою, ніж при рядовому виграші у серйозного суперника.
Це як піраміда Маслоу: людей, яким немає чого поїсти, не сильно тривожить положення в суспільстві — тут би на кусок хліба заробити. Але коли є кусок хліба, а за ним і масло з’являється, тоді починаєш думати про більш амбітніші справи: роботу, яка ціниться сусідами та батьками, благочинну акцію чи ще щось соціально важливе. Так і у футболі. Якийсь Уіган, який не так давно вигравав Кубок Англії, а зараз стоїть по вуха в трясині, навряд чи думає про перемогу в Кубку. А от я хочу титула чемпіона Англії або Європи. Не менше!
 |
| Святкування Кубку Англії на відкритому автобусному параді |
Футбол. Раніше я любив пограти у футбол. Чай йшов, а реального футболу ставало все менше. Кріштіано Роналду в мої роки бив рекорди, отримував Золоті м’ячі, а весь мій футбол обмежувався сидінням перед телевізором з пляшкою пива і їдкими коментарями та настільною симуляцією реальності. Нарешті удача посміхнулась, ми познайомились з молодими людьми, що живуть недалеко від нас. Виявилося, що Рустам кожну суботу їздить грати на майданчик. Мало того, їздить своєю машиною, а отже може возити мене. Щоб трохи збити медовість історії, скажу, що граємо на вісім годин ранку.
Для мене цей футбол став не тільки ностальгічним стрибком у минуле, але й можливістю поспостерігати за типажами людей, яких рідко зустрічаю. Мене оточують в основному високолобі інтелектуали, з якими цікаво помінятись враженнями про останній фільм чи обговорити фабулу Імені Рози. Не маю нічого проти, навпаки, але наскільки ж цікаво та незвично спостерігати за чимось абсолютно іншим. Наприклад. Один із моїх футбольних знайомих розповідає історію, як вони з друзями весело бухали в п’ятницю. Справа була за містом в якомусь клубі, куди вони приїхали на машині. Логічно, що і повертатися також мали на тій же машині. Другорядні деталі, такі як стан алкогольного сп’яніння, близький до коматозного, у водія, мало кого хвилювали. Водій і справді випив немало, після чого його відрядили поспати у машину.
Коли діджей докручував останні пластинки, наші герої прийшли розбутити водія. Він встав, обвів своїх друзів погядом повним нерозуміння та тупості, кинувся до керма, вдавив на газ і помчав у невідомому напрямку. Чи варто наголошувати, що хлопці не надто зраділи цьому? Концентрація алкоголю у їх крові була ще вища, ніж у водія, і тільки багаторічна закалка і підвищенний вміст алкогольдегідрогенази — ферменту, що розщеплює спирт — дозволяла триматися на ногах. Тримаючись на ногах і один за одного вони знайшли якусь дівчину, яка змогла продиктувати адресу клубу і адресу проживання наших здивованих героїв службі таксі. Як зазначав мій футбольний знайомий наступного ранку: добре, що у нього в кишені чисто випадково завалялись якісь непропиті купюри.
Історія була б звичайнісінькою побутовою буденністю, якби не набула ефекту прямого ефіру. Прямо після футболу мій футбольний знайомий зателефонував Змєю, а саме так називали водія в тісних колах. Деякі відредаговані та відцензуровані фрази на мові оригіналу:
— Змей, ты выкупаешь, что нормальные люди так не делают?
— ...
— Ты скажи, может мы тебе что-то сделали, и ты на нас злишься? Или ты подсознательно хочешь нас кинуть...Я думаю, ты затаил обиду, и тупо подсознательно по синьке нас кидаешь. Нет? Ну, просто нормальный человек так не сделает.
— {виправдання на рахунок крайнього ступеню алкогольного сп’яніння}
— Если бы ты был хотя бы чуток трезвее, я бы уже ехал к тебе. Ты представляешь что за такое делают?
— {виправдання на рахунок крайнього ступеню алкогольного сп’яніння}
— Ну ладно, а ты вообще дома сегодня? А мама есть? Мы тогда заедем.
— {Змєй каже, що буде вдома сам, не проти, щоб заїхали}.
Розмова завершується.
— Поеду прорублю разок, пусть не отмазывается. Нормальные люди так не делают.
Спостереження
Матріархат повертається. Якщо ви ще не помітили: наближається епоха матріархату. Те, що жінки отримали рівні права, давно реальність. Жінки керують величезними компаніями, країнами, а чоловіки ходять у декрет. Переконався я в неминучості приходу матріархату в цьому році. Ми продавали беушні будівельні панелі. Якщо точніше, панелі перекриття. Купила їх жіночка. Зателефонувала, позапитувала, перепитала розміри, порівняла з очікуваним. Потім приїхала подивитись вживу. На Мерсі. Шкіряний салон, бізнес клас, двоє дітей всередині. Подивилась, прийняла рішення. Організувала погрузку краном і доставку на місце призначення. Неслабо, правда? Забув уточнити. Історію розповіла мені дружина — вона продавала панелі.
 |
| Ті самі панелі. Все ще присутні на гугл-панорамі |
Не треба на когось рівнятися. Поради рівнятись на когось популярні в бізнес-книгах. Типу, гляньте на Стіва, який він крутий, скільки всього встигає. А як він організовує час, любо-дорого подитивитись. А він ще й готує смачно. Так-так, з кишені у нього стирчить абонемент в спортзал, три рази в тиждень ходить. Вірніше, їздить на своїй шикарній машині, на яку заробив буквально за пару місяців. Де працює? Не уточнюється, але робота йому дуже подобається — займається улюбленою справою. І ти такий сидиш і думаєш, бувають же Стівени. Пізніше я зрозумів, що зачасту такі історії — метафори. А навіть якщо ви бачите Стівена у реальному житті, напевне, у вас різні умови. У вас двоє маленьких дітей и бабуся на поруках, а ви рівняєтесь на холостяка, який від нудьги почав займатися йогою и бігати вранці.
Окремий, клінічний випадок — рівняння на героїв Фейсбуку. Не варто рівнятися на успішних молодих людей, які у Фейсбук-стрічці сьогодн п’ють пиво в Мюнхені, завтра звіряють годинник по Біг-бену, а післязавтра втомлено допивають смузі після виснажливого тренування. Для такого насиченого веселого життя просто потрібно тримати камеру свого сматрфона під правильним кутом.
Імплементейшн інтеншен і сила волі. Цього року я не раз кидав виклик силі волі. Спочатку пробував вникнути в програмування на htmlacademy. Перші уроки були нескладними, інтерфейс курсу захоплюючим, я розкочегарився, проходив декілька уроків кожного дня. Але...Прийшов день, коли я не пройшов жодного уроку. За цим днем пройшов ще один безрезультатний. Потім ще один. Потім я згадав, що негоже проводити час без вивчення такого потрібного в наш час заняття. Пройшов нахрапом багато уроків. Втомився. Довелося пару днів відпочивати. Стабільність мене покинула. Зробивши ще декілька наскоків, я припинив вивчення, наївно сподіваючись колись повернутися.
Потім натрапив на інтерактивний ресурс для вивчення англійської LingvoLeo. Уроки були такими цікавими, живими, корисними. А ще там була замануха: за виконання вправ дають бали, якими ти годуєш героя сервісу — лева. Заробив сто балів — лев ситий, на сьогодні заняття закінчились. Завтра знову треба повертатись до вивчення, лев же голодний. Сервіс дійсно корисний. Вивчення проходить в атмосфері гри, завдання різнопланові, є і тексти для читання і слухання, і граматика, і вправи, і вивчення слів. Але головне — лев. Одного дня я не покормив лева. Потім мені прийшло повідомлення на електропочту, мовляв, лев помирає від голоду. Я отямився, зайшов на сайт, нахрапом пройшов багато вправ, накормивши лева досита. Втомився...Коротше, зараз я закинув вивчення англійського на LingvoLeo...
 |
| Ну як не покормити такого розумного лева? |
Добрі наміри — круто, але з ними завжди є одна величезна проблема. Всі ці заняття потребують обмеженого ресурсу — дисципліни. Бажання є, а з дисципліною проблеми. Я почав вивчати літературу. Можна прививати дисципліну за допомогою звички, можна тренувати силу волі, а є така штука, як імплементейшн інтеншн (implementation intention). З англійської можна перекласти, як впровадження намірів. Зачасту люди мають добрі наміри, але не в силі впровадити їх в життя. Основний принцип напрямку: створення умов, за яких не треба витрачати силу волі на прийняття рішення. Рішення приймається зазделегідь, залишається лише діяти. Наприклад, вирішили читати, коли заходите у трамвай. Зайшов у трамвай — відкриваєш читалку або книгу. Це простий приклад, тому що в трамваї нічим зайнятися.
Візьмемо щось складніше. Як прокинутися вранці в потрібний час? Не за 15 хвилин до виходу, а за годину, щоб можна було щось написати? Моїм «впровадженням намірів» стала необхідність гріти молоко сину. Наводжу будильник за півтори години до виходу. Порівняємо роботу мозку у двох випадках.
| Cила волі | Впровадження намірів |
| Будильник задзвонив, скільки там? 5:45? Чого ж так рано? Виходити в 7:15. Треба встати, написати статтю в блог. Та ну його, потім напишу, краще посплю ще годинку, для здоров’я корисніше. Переводжу будильник на 6:45. Запас сили волі пішов на прийняття рішення, яке в умовах теплого ліжка і недосипу буде не на користь блогу | Будильник задзвонив, скільки там? 5:45? Чого ж так рано? Виходити в 7:15. Стоп-стоп, треба Льоші нагріти молока. Якщо зараз не піднятись, він все-одно через 5 хв встане і почне репетувати. Доведеться підриватися, бігти, гріти — і все це під супровід крику голодної дитини. Встаю, грію молоко, приношу Льоші, йду пишу статтю в блог. Рішення прийнято зазделегідь |
P.S. Без курсів на htmlacademy я б не зробив таку круту табличку
Експерименти рулять. Пройшло багато часу, і ми еволюціонували до людини. Протягом життя еволюція також не припиняється. Зараз не йде мова про виживання, але ритм і особливості теперішнього життя дозволяють жити з шиком тому, хто міняється, еволюціонує. В якомусь плані, життя — це експеримент. Тому я хочу спробувати провести декілька експериментів над собою, щоб протестувати вплив продуктів, особливостей способу життя чи звичок. Наприклад, провести місяць без кави. Або, місяць спати не менше 8-и годин в день. Спробувати їсти тільки «здорову» їжу. Можна якісь добавки спробувати.
Такі експерименти важливо ставити у всьому, що потребує покращення. Не вистачає часу? Спробуйте його купити: найміть фірму, що поприбирає в домі, або домробітницю, яка готуватиме. Не пішло, грошей не вистачає? Спробуйте прокидатись раніше на годину і виділяти цей час на головне. Стали схожі на зомбі? Ну, спробуйте записувати, на що йде час, можливо, виявите якісь непотрібні поглиначі. Головне, не припиняти, як це робить природа. Пробувати і вибирати. Викидати те, що не підходить, і доводити до пуття те, що дає результат.
Фільми та серіали
 |
| Накі Томпсон. Найхитріший та найрозумніший |
З нових, з хорошої сторони, виділю наступні
Бердмен. Нарешті Оскар дали крутому фільму.
Отроцтво/Юність. Фільм — спосіб розібратися в чому ж все-таки сенс. Зрозуміти зі сторони головного героя Мейсона, зі сторони його мами чи тата, його сестри чи дівчини. В якийсь момент може здатися, що сенсу взагалі немає. Постійні переїзди з місця на місце, зміни школи, зміни партнерів. Розводи, одруження, народження, смерть — в чому тут сенс?
Можливо, сенс в тому, щоб прожити кожен момент, з яких і складається життя? Глянемо на ці моменти. От Мейсон збирає чудернацьке каміння, пір’їни чи частини хребта змій, от поправляє зачіску в шкільному туалеті, коли до нього чіпляються хулігани. От він веде діалог з черговим чоловіком своєї мами, який так поважав мирне населення Іраку та Боснії під час миротворчих місій, що всю повагу розгубив там. От цілується на задньому сидінні з черговою дівчиною, а от отримує в подарунок на день народження від зведених бабусі та дідуся дробовик та Біблію. Усі моменти окремо не значать нічого, але всі вони разом створюють дуже глибоку картину.
На противагу цим дрібним сценам мама Мейсона розбиває своє життя на віхи. Вийшла заміж, родила дітей, розлучилась, отримала диплом, вийшла вдруге, отримала хорошу роботу, вдруге розлучилась, віддала дочку в університет, віддала сина. Що далі? Похорони, — запитує мама в Мейсона?
В цьому і проблема: життя — це не тільки віхи, а й час між ними. Між народженням дітей і розлученням вона так же лягала спати і прокидалась. Отримувала пошту, платила по рахункам, снідала і пила каву. Водила машину і дихала повітрям. Приймала рішення і ухилялась від їх прийняття. Жила, одним словом.
Одержимість. Думка, яка виникає після перегляду «Одержимості»: чи обов’язково генії мають бути такими покидьками? Геній приречений буди злим через збій у програмі, через «довісок», який видають разом із геніальністю? Чи, можливо, закаляючись в конкурентній боротьбі, стаючи кращим із кращих, просто не можна бути іншим, не можна бути добрим, ввічливим, смиренним? А може, це тільки у фільмах так? Можливо, людям полюбляються такі персонажі? Сгорбившись під буденними труднощами, кожному хочеться скинути рамки моралі, розірвати конформістські пута, скинути наліт снобізму і стади лицем до природи. Показати свої справжні почуття. Натхненниий, метафоричний сарказм, лють, злість, концентровану жадобу слави. Люди хочуть бути спражніми. Іноді, але хочуть.
З поганої сторони виділю Інтерстеллар. Після перегляду залишилося лише одне запитання: чи не здуріли часом люди? Фільм довгий час входив в топ-10 на Кінопошуку (зараз 14-й) і в 20-у на айемдібі.
Насправді ж, режисер так далеко полетів у космос, що забув про людину. Намагаючись заправдоподібнити свою космічну теорію, він забув, що фільм творять персонажі, характери, діалоги, сюжет. Незрозуміла мотивація вчинків у героїв, фрази, які навряд чи скаже нормальна людина, бліда гра всіх, крім Макконахі. В Інтерстелларі є лише один цікавий момент. Якщо коротко, у фільмі ми бачимо світ, в якому катастрофічні пилові бурі — це норма. Виявляється, ці сцени були зняті без декорацій у Хмельницьку.
Порадували серіали. При цьому спостерігаю тенденцію: кайфую від тих серіалів, знімати які вже закінчили. Ті ж, для яких дивився продовження (Справжній детектив, Ганнібал) розчарували ледве що не до сліз. Зустрічайте круті серіали.
Офіс. Я почав дивитися Офіс в році так 2010-у. Як зазвичай відбувається з класним серіалом. Дивишся пару серій, закачуєш всі сезони, які є, і швиденько переглядаєш. Тут важливо, щоб серіал подобався і мені, і дружині, тому що фільми ми дивимося разом. З Офісом так не вийшло. На превеликий жаль, дружині серіал не зайшов, тому мені довелось дивитись маленькими порціями, коли був час. Зараз жалію, що не розтягнув задоволення ще надовше, сумую без Джима, Дуайта, Майкла, Пем. Офіс — дуже смішний і дуже добрий серіал. Спробуйте його подивитись, можливо, Офіс стане одним із улюблених.
Безумці. Стильний, креативний серіал про американських рекламщиків часів 60-70 років минулого століття. Дуже важливо перед переглядом кожної серії дивитися, як вона називається. Без цього може здатися, що режисер рандомно вибирає шматки відеоряду, вставляє їх один за одним і називає це серією. Назва ж все об’єднує і надає такий філосовський присмак. Безумці взагалі дуже філосовський серіал. Тут тобі і боротьба творчості з бізнесом, і тяжкість правильного морального вибору перед лицем спокуси, і битва людини за свою, не побоюсь слова, душу. Серіал не підійде всім, але спробувати дивитись варто однозначно. Колись писав про головного героя
Підпільна Імперія. Показана бандитська Америка часів сухого закону. Відмінний сценарій, у який вплетені історичні персонажі типу Аль Капоне і Лакі Лучано, видатні характери, скорпульозна увага до деталей, напруга, драйв, сотні дрібниць, над якими хочеться подумати при перегляді. Виявляється, навіть у ганстерському світі виграє не той, у кого найбільше стволів, а найрозумніший та найхитріший.
Прослушка. Обожнюю серіали та фільми, де картинка нікуди не поспішає. Серіал, звичайно ж, в останню чергу про прослушку — навіть не знаю, чому так назвали. Основна тема, актуальна не тільки для Америки, а ще більше для України: суспільство повністю прогнило. Усі інститути, на яких тримається наше життя — поліція, школа, преса, роботяги, влада — всі гнилі, просякнуті корупцією, насичені іграми. І нічого не міняється і не поміняється, міняються тільки люди, але не їх функції та ролі. Але навіть у цій гнилі знаходяться герої, які йдуть проти системи, міняють її, виділяються. І у них нічого не виходить...
Книги
По кількості прочитаних книг рік значно гірший за попередній (35 проти 45). Тішу себе тим, що просто так вийшло: великі книги трапились в 2015. 2016 почав з «Уіліса» Джойса і зрозумів, що всі мобідіки та іменірози, прочитані до цього — просто замітки в дитячій газеті.
Щегол, Донна Тарт. Книга, з якої почав читальний рік. Велика, масштабна, захоплююча. Текст пахучий і музикальний, яскравий і приємний на дотик. Саме такі блискучі книги виходять, коли автор бере на написання 10 років.
Елон Маск. Написав рецензію.
Холоднокровне вбивство, Трумен Капоте. Мені здається, такий роман могли написати лише в Америці. Ну точно не в Україні. Справа не в холоднокровності вбивтсва, притаманній якійсь нації, справа в іншому. У нас автору роману просто не вистачило матеріалу. Ніхто б не документував процес з такою точністю дартистів і скурпольозністю підковувачів блох, ніхто б не дозволив злочинцям вести щоденники, давати інтерв’ю. Автору довелось би видумувати, а в цьому випаадку вимисел гірше правди, тому що правда безжалісніше.
В безжальності фішка цього роману. Ми звикли до насильства, жаху і смерті. Ми дивимося фільми, де в якості грибниці використовують трупи. Ми читаємо романи, де вампіри під керівництвом Сатани перетворюють жителів міста у собі подібних. Ми дивимося новини. І нам це подобається! Нам подобається відчуття страху: сердце намагається розбити ребра, ватні ноги, холодок, тіло заспокоює розхвильований мозок. І десь на задньому фоні уяви, ми розуміємо, що це все вимисел.
Холоднокровне вбивство позбавлено вимисла. Текст читається як роман, але там все правда. Немає вампірів, сатани чи трупів в ящиках, є інше: непримітні, таких бачиш кожного дня, убивці.
Рисовий штурм, Майкл Мікалко. Одна із найбільш концентрованих книг, які я читав. Без розмазування, води і моралізаторства автор збирає сотні інструментів та методик, що допомагають зменшити зашореність мозку, вирішити задачу, придумати щось нове. Рекомендую!
Доставляючи щастя, Тоні Шей. Не нова книга від власника компаніі Заппос, яку не так давно купив Амазон за мільярд долларів. Не так цікава бізнес-складова книги, як історії автора про своє дитинство, юність, університет, роботи. Прочитав на одному диханні, доставляє.
Літературний привид, Девід Мітчелл. З елементами магічного реалізму. Якась істота живе в людській свідомості і постійно мігрує від однієі людини до іншоі. Інтерес підігрівається тим, що істота може управляти діями людей, в яких живе. Події проходять в різних місцях, культурах і часах. Кінець туповатий. Соромно, але тільки в цьому році відкрив для себе Девіда Мітчелла. Планую продовжити.
Геніальність на замовлення, Марк Леві. Про фрірайтинг. Маленька, корисна книга, що навчає вирішувати проблеми за допомогою письма.
Льодокол, Віктор Суворов. Історична книга, яку не тільки корисно, а й цікаво читати. Мужик розповів про Велику світову зовсім не так, як про це написано у радянських підручниках.
Продовження бенефісу Гладуелла. В цьому році дочитав книги Малькольма Гладуелла, чого раджу і вам. Блискучий майстер в справі розповісти історію.
Захоплення
Кулінарія. На початку року захопився кулінарією, приготував декілька незвичайних страв, але згодом запал закінчився. Залишу сайти, які надихали, можливо, вас вистачить на довше.
В кінці року дружина захопила приготуванням до Різдва. Ми разом робили адвент-календар, пекли імбирне печиво, відправили рукотворну листівку батькам. Після комп’ютера дуже прикольно взяти в руки пилку з молотком і зробити щось справжнє, не онлайнове. Плануємо продовжити приділяти час якимось «ручним» проектам. От вже придумали самостійно перетягнути м’який куточок на кухні.
Друг
Купив беушний, свій перший айфон і ні разу не пожалкував. Тяжко зрозуміти, як я міг без нього жити. Наскільки ж полегшує життя нормальний телефон з швидким інтернетом. Подорожі, навігація, організація справ, пошта, Фейсбук, Твітер, поповнити рахунок на що завгодно, перевірити інформацію, написати чорновик посту. Відмічу, що телефон краще ніж планшет. І не тільки можливістю телефонувати. Планшет створений для розваг, на телефоні ще можна й працювати.
Ну що ж, на цій веселій ноті закінчимо. Це був крутий рік, 2016 буде ще краще!
Комментариев нет:
Отправить комментарий