Прочитав - і не забув. Випуск №6

Короткий огляд книг, які прочитав.

1 | 2 | 3 | 4 | 5

1. Дизайн для реального світу (Віктор Папанек)

Краса цієї книги в цілісності автора, тексту і упаковки. Папанека треба читати в паперовому варіанті, насолоджуючись якістю паперу, розглядаючи малюнки, смакуючи приклади і повільно переходячи з розділу в розділ.

Книга про дизайн. Про хороший, правильний дизайн. Не про замальовування картинок в Фотошопі, а про вирішення проблем, проектування, інжиніринг.

Вирішення проблем Папанек бачить найважливішим умінням дизайнера.

Важнейшей способностью дизайнера является его умение осознавать, выявлять, определять и решать проблемы. На мой взгляд, в дизайне главное - это чувствовать смысл проблем, быть их "первооткрывателем" и уметь обозначить проблемы, которые еще не осознаны, не выявлены, и придумать, как их решать. Количество и сложность таких проблем возросли настолько, что нужно постоянно находить все новые и все лучшие решения.

Алгоритмам пошуку рішень Папанек присвячує цілий розділ. Уявимо, що перед вами проблема, і її треба вирішити. Що робити? Думати! Яким чином? В яку сторону? "Дизайн для реального світу" допомагає в пошуку прийомів управління думкою. Папанек дає прикладні методи, що допомагають генерувати ідеї. Брейн-шторм - один (найпростіший) з таких методів.

Неможливо не відмітити і стиль автора: одне задоволення читати такого правдоруба! Критикою обливаються влада розвинутих країн, еліти, естеблішмент, винаходи, теорії, люди.

Дивно, але Папанек - людина з таким практичним мозгом - соціаліст. Всю книгу він наголошує, що сильніші мають допомагати слабшим, і що нам пора припинити оскверняти землю жахливо спроектованими предметами та будівлями. 

Мы уже понимаем, что помогать какой-нибудь слаборазвитой стране деньгами, продуктами или иными припасами бесполезно. Точно так же безрезультатны оптовые продажи на экспорт «фабрик под ключ» или «одномоментных технических экспертов».<...>

Помощь развивающимся странам порождает ненависть, подобную той, какую калека испытывает к своему костылю.

Допомагати треба так, щоб люди зрозуміли, що вони і самі можуть все виправити, щоб вони сприйняли ситуацію, як виклик.

Нищета – не вечный удел, а вызов судьбы, которому можно успешно противостоять.

В книзі багато прикладів "простого" дизайну.

Полоска Шакіра. Вирізається з тонких листів кольорового пластику для самостійної діагностики виснаження.

Книгу варто читати не тільки дизайнерам, але й усім, хто любить думати, хто вирішує проблеми, хто фанатіє від якісно зробленої і зі смаком написаної паперової книги.

Оцінка: 8 з 10

Див. також

Надихаючий виступ Шимона Переса, який розповідає про становлення Ізраїлю, в українському перекладі.

2. Переломный момент (Малькольм Гладуелл)

Малькольм Гладуелл. Фотографія

Не з руки розповідати про книгу Малькольма Гладуелла в форматі міні-рецензій. Його роботи круті об'ємом інформації, якою автор закутує ідею. Вони подобаються вмінням взяти думку, підняти повище, роздивитись з різних сторін і за допомогою історій провести читача зі стадії нерозуміння до стадії повного засвоєння. Як він розповідає історії! Не дивно, що журналіст Нью Йоркера круто пише, але те, що він пише так! Нелюдська здатність структуровано і чітко донести до читача набір історій, які запам'ятаються.

Я мрію, що колись візьму усі книги, які написав Малькольм, порозкидаю їх кругом себе і приймусь за пошук філософського каменю розповідача історій. Є формула, точно має бути. Як вибудувувати нитку сюжету, як починати розповідь, на чому акцентувати увагу, які слова використовувати, які образи. А головне, як зробити так, щоб читач не міг відірватися від книги.

Але поки що поговоримо про "Переломний момент". Книга про епідемії і закони, по яким вони розвиваються чи затухають. Епідемії - це не тільки грип в школі, а й несподівана популярність марки одягу чи взуття, зменшення злочинності в Нью-Йорку чи жахливий стрибок числа самогубств на якомусь острові.

Гладуелл пише, що для старту епідемії потрібні один (або два, чи три) фактори: закон малого числа, фактор липучості та закон сили обставин. Візьмемо, наприклад, Майдан.

Янукович не підписав закон про асоціацію з Єврозоною (я можу плутати в деталях, поправляйте). Популярний журналіст Мустафа Найєм написав в блозі, що бере теплі речі і відправляється на Майдан. Його запис почали ретвітити і згодом на Майдані з'явився немаленький натовп. Але і не великий, нічого особливого. Справжня революція розпочалась після побиття студентів, коли вступив в силу третій фактор: закон сили обставин. Це був той переломний момент, коли кількість протестуючих змінилась кардинально. Новину про побиття яскраво показали по телевізору та в соцмережах. Хтось запостив відео брутального побиття екіперованими професіоналами із спецслужби беззахисних студентів. В кадр потрапили драматичні моменти: нажахані люди втікають до воріт церкви, щоб знайти порятунку, на фоні жалібно лунає церковний дзвін, окривавлена жовто-блакитна стрічка з брудним відбитком берца, здоворенний "беркут", що б'є ногою скрючену на землі людину. Важливо, що писали або говорили безпосередні учасники подій, або їх друзі чи родичі.Новину почали не просто ретвітити, до перепостів додавали особисті думки і заклики. "Так далі не може бути", "Я на Майдан", "Зберемо мільйон". До перших двох факторів додався закон сили обставин і епідемія протесту спалахнула.

Про такі епідемії і закони, по яким вони розвиваються, і розповідає Малкольм. Тільки описує все значно масштабніше, з великою увагою до деталей, до правди. І ще він просто неймовірно класно пише.

22 декабря 1984 года, накануне Рождества, Бернхард Гоетц вышел из своей квартиры в Гринвич Виллидж, Манхэттен, и направился к станции метро "Ай-Ар-Ти" на углу Четырнадцатой улицы и Седьмой Авеню. Это был худощавый человек в очках с волосами песочного цвета. В тот день он был одет в джинсы и ветровку. Спустившись на станцию, он вошел в экспресс № 2, который шел до центра города, и сел рядом с четырьмя молодыми чернокожими парнями. Всего в вагоне было человек двадцать, но все они сидели в другом конце, держась подальше от четверых подростков, потому что они, как выразился потом один из свидетелей, "хулиганили" и "буйствовали". Б. Гоетц, похоже, этого не заметил.

"Как делишки?" — спросил Гоетца один из четверки, Трой Кэнти, когда тот появился в вагоне. Кэнти почти улегся на скамью вагона метро. Потом Кэнти и еще один подросток, Бэрри Аллен, подошли к Гоетцу и попросили у него пять долларов. Третий юнец, Джеймс Рамсер, жестом показал на подозрительную выпуклость в своем кармане, будто у него там пистолет."Что ты хочешь?" — спросил Гоетц."Дай мне пять долларов", — повторил Кэнти.
Б. Гоетц посмотрел на него и, как сказал впоследствии, увидел, что у Кэнти "блестели глаза, и ему было весело… Он улыбался во весь рот". И вот каким-то образом эта улыбка и эти глаза вывели его из себя. Б. Гоетц полез в карман и достал оттуда хромированный пятизарядный "Смит энд Вессон" 38 калибра и выстрелил по очереди в каждого подростка. Когда четвертый член этой шайки, Даррел Кэби, лежал на полу и кричал от боли, Гоетц подошел к нему и сказал: "А ты, похоже, в норме. Вот тебе еще". После чего всадил ему в позвоночник оставшуюся пятую пулю, которая парализовала его на всю жизнь.

Книгу Гладуелла варто читати всім. З користю та правдивістю його ідей можна сперечатись. Той факт, що проза Малкольма надзвичайно цікава і допомагає по-іншому поглянути на знайомі речі, - заперечити неможливо.

Оцінка: 8 з 10

Див. також
Гладуелл розповідає, як керувати епідеміями в інтерв'ю (zip, 13K).
Сайт Гладуелла з книгами та статтями.

3. Камасутра для оратора (Радислав Гандапас)

Гандапас досконало розібрався в темі публічних виступів, бо дуже погано її знав. Є такий тип авторів. Візьмемо Олексія Каптєрєва, автора "Майстерність презентацій". Одного дня начальник Олексія попросив того зробити презентацію для клієнта. Каптєрєв підготував слайди, провів презентацію. Справився він настільки круто, що клієнт попросив "щоб цей співпробітник більше ніколи нічого не презентував для нього". Так ми отримали людину, яка зробила із презентацій - розробки, дизайну слайдів та демонстрації - науку і розжувала цю науку кожному із нас.

З Гандапасом схожа історія. Одна із його знайомих якось сказала: "Як він може вчити людей комунікаціям. Комунікації - те, з чим у нього великі проблеми". Можливо, це маркетинговий прийом, але в першій главі книги Радислав зі смаком описує свої поразки під час публічних виступів: як він розповідав вірш на табуретці на Новий Рік, здавав екзамени чи виступав на концертах.

Що хочу сказати: автори, які починали з нуля (чи з мінуса) стартують із виграшної позиції. Вони можуть поставити себе на місце новачка і провести його за ручку по темі. Отак починай, а тут обережно, там треба швидше, а там не поспішай. Автори, які народились із зіркою в лобі, не наділені цим даром. Їх книги зазвичай виходять дуже, занадто розумними, розрахованими на геніїв.

"Камасутра для ораторів" добре розжовує процес публічних виступів, роблячи акцент саме на виступах, на сцені. Де стояти, як говорити, куди дивитися, як жестикулювати, куди засовувати руки, а куди ні (підказка: мужикам в кишеню краще не засовувати).

 Є цікаві моменти по підготовці. Мені сподобався сам підхід до розробки презентації:

Не нужно даже писать конспект. И даже тезисы не нужны. Начните, наоборот, с произнесения речи. Когда вы прочтете следующую главу, структура выступления будет складываться в голове мгновенно. Вам теперь нужно произнести вашу речь, будто вы выступаете уже сейчас. Экспромтом. Не останавливайтесь, не исправляйтесь, не начинайте сначала. Произнесите всю речь от начала до конца так, как она вам видится в этот момент. Как только закончите, произнесите ее еще раз. Именно произнесите, я на этом настаиваю. Не просто проговорите ее про себя, а именно произнесите. Пусть негромко, пусть даже вполголоса, но вслух. Сделайте это еще несколько раз. Пусть это будут разные варианты. Пусть при шестой попытке вы упустили замечательный пример, который ловко ввернули при третьей. Пока ничего не фиксируйте. Возвращайтесь к репетиции снова и снова. По мере продвижения к окончательному варианту подключайте жестикуляцию мимику. Постепенно начинайте засекать время и подгонять выступление под регламент.<...>Через несколько дней, когда вы заметите, что уже несколько раз подряд повторяете выступление почти слово в слово, можно будет зафиксировать тезисы. Только не более семи пунктов. Выступление почти готово. Можно переходить к подготовке визуальной части и ответов на возможные вопросы.

Вистачає в книзі класичних презентаційних тем: як вибрати ціль, як їй слідувати, як будувати історію. Описані вони в стилі "презентації для чайників". Немає чого ловити тим, хто хоче дізнатися більше про дизайн, шрифти, верстку слайдів. "Камасутра" скоріше про емоції, про подачу, а не про форму.

Оцінка: 7 з 10
Див. також
Рецензія в блозі на книгу Каптєрєва "Майстерність презентацій"

4. 50 прийомів письма (Рой Пітер Кларк).

Когда мой приятель Том Френч впервые прочитал приемы письма, он дал моей работе следующую оценку: «Дружище, ты рассматриваешь письмо от клеточного до метафизического уровня»

Мало що можна додати до цього влучного коментаря. Рой Пітер Кларк розбив книгу на 50 глав, в кожній із яких розглядає прийом написання текстів. Він не намагається структурувати свою книгу, не робить вигляд, що назавжди закриває тему правильного написання текстів, він просто дає поради. Від клітинного (сила та структура абзаців, роль розділових знаків) до метафізичного рівня (планування текстів, збір матеріалу, організація процесу).

Цю книгу варто почитати всім, хто пише щось довше за смс. Крім того, що вона корисна, вона дуже цікава. Вчитайтесь в абзац, де автор пояснює відмінності і силу коротких та довгих речень.

Теперь послушайте. Я изменяю длину предложения, и я создаю музыку. Музыка. Письмо поет. У него приятный ритм, мелодика, гармония. Я использую короткие фразы. И я использую фразы средней длины.А иногда, когда я уверен, что читатель отдохнул, я увлеку его фразой подлиннее, фразой, полной энергии, фразой-крещендо, с барабанной дробью, с ударами тарелок, со звуками, которые говорят: послушай, это что-то важное. 

Це реально круто. Якщо можна порівняти прозу з музикою - то ось вона, музика нон-фікшн. Обов'язково напишу серйозну рецензію.

Оцінка: 9 з 10

5. Парадокс Перфекціоніста, Тал Бен-Шахар

Із категорії книг, весь зміст якої можна було оформити твітом. Можливо, у автора не було акаунта в Твітері, тому він вирішив написати книгу.

Перфекціонізм - психологічний термін. Перфекціоністи - це ті, хто думає, що в житті є тільки позитив, що помилок не можна допускати, що графічне зображення їх кар'єри - пряма лінія, що злітає вверх. Перфекціоністи - нещасливі люди. Вони впевнені, що без досягнення наступної цілі життя припиниться. Вони вважають, що після невдачі ніколи не зможуть піднятися. Перфекціоністи не отримають задоволення від процесу, тому що засліплені жагою кінцевого результату. Але після того, коли його досягають, щастя в їх житті не прибавляється.

Бен-Шахар образно приводить приклади перфекціоніста та оптималіста. Перфекціоніст у нього - це Сізіф. Тільки Сізіфа покарали боги, а перфекціоніст карає себе сам. Йому нічого не достатньо для задоволення: ні успіху, ні перемоги, ні досягнутої цілі. Він ніколи не відчуває ні насолоди, ні захвату - вічне перекатування каменюки. Напротивагу Сізіфу є Одісей. Вертаючись додому після війни, він немало натерпівся. Циклопи, канібали, Каліпсо, Сцили та Харабди... Пройшло багато років, багато поганих днів і хороших моментів, і в кінці своєї подорожі, повної захвату та відчаю, Одісей повернувся до дружини.

Счастливая жизнь состоит из непрерывного потока позитивных эмоций, и человек, который испытывает чувство зависти, злобы, разочарования, печали, страха или озабоченности, на самом деле несчастлив. В действительности люди, которые не испытвают этих обычных неприяных чувств, или психопаты, или покойники. Наша способность периодически переживать подобные эмоции всего лишь доказывает, что мы еще живы. Парадоксально, но, не позволяя себе испытывать негативные эмоции, мы ограничиваем и возможность ощущать себя счастливыми. Все наши чувства проходят по одним и тем же эмоциональным каналам, поэтому, блокируя негативные эмоции, мы косвенным образом блокируем и позитивные. Не находя выхода, эти негативные эмоции лишь развиваются и обостяются. А когда они в конечном счете вырываются наружу - а со временем это так или иначе происходит, - то захлестывают нас. Неприятные эмоции - это неотьемлемая часть человеческого опыта, и, следовательно, отказ от них в итоге означает отказ от своей человеческой природы. Чтобы жизнь полной, насыщенной - счастливой - жизнью, мы должны позволить себе испытывать весь спектр человечеких эмоций, иными словами, быть людьми. 

Автор всю дорогу намагається сказати, що для кар'єри та здоров'я корисніше бути оптималістом, а не перфекціоністом. Зі свого боку хочу застерегти: прочитання книги не має давати індульгенцію поганій роботі. Суть не в тому, що видавити з себе хоч якийсь результат - це вже добре. Суть в тому, що досягнення ідеального результату - складний процес. На початку кар'єри кожен професіонал був початківцем, робив помилки, шукав ідеалу, терпів невдачі. Так що не беріть все близько до сердця, людиною бути людиною нормально. А перфекціоністом - ні.

Оцінка: 6 з 10
Див. також
Порада на сайті "Бюро Горбунова" про те, чому перфекціонізм - це круто.